Іван Карпенко-Карий - Cто тисяч

Роман.А чого ж я, тату, туди поїду?

Герасим.А ось чого: там є дівчата, а вони люде багаті, то ми зашлем до них старостів, так попереду треба, щоб Пузирі побачили тебе, а ти щоб побачив дівчат. А щоб було тобі зручніще поводиться, то ти удаси, ніби приїхав на завод купувать свинку і кнурця…

Роман.Та ви ж самі хотіли, щоб я женився на Мотрі.

Герасим.Тьфу на твої речі, дурноверхий! То я жартував, щоб вона старалась у роботі.

Роман.Гарні жарти: ви жартували, а ми з Мотрею покохались.

Герасим.Чортзна-що балакаєш! Хазяйський син повинен шукать хазяйську дочку з приданим, а не наймичку.

Роман.Мотря така дівка…

Герасим.Мотря не Пузирівна, а Пузирівна не Мотря.

Роман.Та нехай вона вам сказиться, та Пузирівна, я її не знаю.

Герасим.Ой гляди! Може, чого накоїв з Мотрею? Тілько прийдеться платить, то я тебе живого облуплю. Тепер такий світ: сама в'язне, а потім плати.

Роман.Нічого я не зробив худого. І Мотря не з таких - вона дівчина чесна.

Герасим.А грошей у неї багато є?

Роман.Де ж вони у неї візьмуться? Вона і без грошей до душі мені.

Герасим.До душі, та не до кишені.

Роман.А ви думаєте, що у Пузирів поживитесь грішми? Якраз! Так візьмемо, як наш зять взяв у нас: обіщали п'ять тисяч, а після весілля дали дві пари волів, десяток овець, пару коней, фургона і дві корови.

Герасим.Обіцянка - цяцянка, а дурневі радість.

Роман.Та ще на придачу всі гуртом попобили зятя та й вирядили.

Герасим.А нас хіба не били? Били й нас.

Копач.Цікаво. І зятя били? Я дещо чув, але мало чого люде не набрешуть. Ану, розкажи, будь ласка.

Герасим.Та що його слухать!

Ті ж і Клим.

Клим.А йдіть, хазяїн, дайте коням оброку.

Герасим.Зараз. Іди лиш вимаж збрую гарненько, то краще буде. (Виходе, за ним Клим.)

Копач.Поспієш ще збрую вимазать, я тобі поможу, а ти розкажи тим часом, як тут було діло на весіллі.

Роман.А як було? Так було: зараз сват Іван зчепився з батьком, щоб давали обіщане придане, а батько одмовили своєю поговоркою: обіцянка - цяцянка… Сват назвав батька мошенником, батько свата за бороду, а він батька; я кинувся оборонять батька, а сват Панас вчепився мені в чуба - саме отут на виску, я почав викручуваться, отак шкура з волоссям витягнулась, а я крутюсь, та до того крутився, поки добрий жмут чуба не зостався у свата Панаса в руках, а таки викрутився.

Копач.Викрутився?

Роман.Викрутився.

Копач.Молодець запорожець! Ну, і що ж потім?

Роман.Тим часом у другім кутку наші мати зчепилися з свахою Горпиною і розчіпчилися; тут підступив зять наш, щоб розборонить, виходить, матір і тещу, а дядько Олекса, не розбираючи діла, по уху його, а він дядька… Ну, й пішло, й пішло…

Входе Герасим.

Ті ж і Герасим.

Герасим.Чортзна-що слухаєте, хіба ви не бачили, як б'ються?

Копач.Та не в тім сила. Тут опит получається. От я не знав, як викручуваться, коли тебе схоплять за висок, а тепер знаю… Вік живи, вік учись… Ну… ну?

Роман.Вмішались всі родичі і півдня бились; оце наче й вгамуються, дивись: слово по слову - знов зчепились.. Отаке-то придане; нарешті, батькові два зуби вибили…

Герасим.Та брешеш-бо, одного; а другий випав сам на третій день.

Копач.То це прямо страженіє було!

Роман.Атож. Волосся літало по хаті, як павутина восени. Доволі того сказать, що як роз'їхалися свати, то в хаті назмітали волосся на землі цілу куделю.

Копач.З такої вовни добрі б були рукавиці.

Роман.Щоб дурно не пропало, то я зробив з того волосся аж два квачі.

Копач.І це по-хазяйськи.

Роман.І досі ними вози підмазуємо.

Копач.А хто ж битву виграв?

Герасим.Виграв я, бо п'ять тисяч зосталось у калитці - не дав-таки зятьові.

Роман.Отакого й нам Пузирі дадуть приданого, як ми дали за сестрою.

Герасим.Ну, то ще побачимо! Я не такий дурень, щоб мене обманили… Я обманю хоч кого, а мене чорта лисого обманить хто.

Копач.Ніякого обману не треба, я на ці діла майстер… Опит - велікоє дело! Висватаєм і дєнєжний договор, вінову запись зробимо! Оле куто, пом-де тер-ля табль, ля фуршет, вів ля Буланже! Так, Никодимович.