Iван Карпенко-Карий - Бурлака

Писар. Тим вона ще краща: засватана дiвка вподоби!

Сидiр. Глядiть, щоб не було бiди!

Писар. Пусте дiло, нiякої бiди не буде. Ми на законном основанiї вiддамо Олексу у москалi.

Сидiр. А як же вiн витягне далекий жеребок?

Писар. А доктор нащо? Доктору заплатить, то вiн буде бiльше бракувать, щоб добраться до Олекси.

Сидiр. Хiба! Ну й голова! Сьогодня буде война. Бурлака радив пощитать волость, там така буча вийшла, що страх: однi за Михайла, а другi протiв нього!

Писар. Ти б iшов до шинку, там вже зiбралися, треба могоричить декого. Утремо носа Бурлацi.

Сидiр. Та ми вже радилися з Михайлом Михайловичем. Знаєте, що я вам скажу: єй-богу, страшно iти, ще битимуть. Вчора похвалявся Петро. Що буде, то буде, побачимо, - пiду! (Виходить.)

Писар. Що воно за чоловiк цей Бурлака? Може, й справдi його послухають i причепляться щитать волость? Та, впрочем, що ж вони зроблять, як не дать їм книг? Одна морока! Пiду, поки сход, може, скiнчу вiдомость про заводи. Ну вже менi ця статистiка обiсiла, аж нудно робиться, як згадаю про неї! Де ж, однiх хворм дванадцять! Шутка сказать! (Виходить.)

Старшина (один). Сьогодня треба дiло повернуть круто. Як зiб'ю Бурлацi пиху, то знову буду панувать. Держись, Михайло! Коли б менi завтра тiлько Олекси здихаться, а там, поки його вернуть, поки що - то ми Галю висватаємо. Не знаю ж, чи писар у волостi? Вже й на сход збираються. Сьогодня ще й на весiлля треба пiти - просили. Може, там i Галя буде? Пiду безпремiнно - чи не влучу години, щоб побалакать з нею! (Iде у волость.)

3-й чоловiк. Я ще малий був тодi, як вiн пiшов з села, то i негаразд його знаю. Скажiть менi, чи його так-таки Бурлакою i прозивають, чи це вiд того, що вiн бурлакував?

Петро. Через те, що бурлакував, через те й Бурлакою звуть. Щоб ти знав, що вiн за чоловiк, то я тобi розкажу. Давно це було, ще за крепацтва, - бодай не верталось! Ми вмiстi з Опанасом пасли валахiв панських, - лiт нам було, може, по п'ятнадцять. Раз надвечiр попасом прийшли ми з валахами до лiска, - ось що за Варчиною балкою, - де не взявся, сучої пари, вовк i задавив двох валахiв. Бiда - битимуть. А Панас такий був, що не доведи боже, якби його вибили - пiдпалив би двiр, сердитий та завзятий! Ото Панас й надумав тiкать на Басарабiю, а ми сиротами були. Пригнали ми валахiв додому, - ввечерi їх не лiчать. Повечеряли, вкрали хлiба та й подались. Де та Бесарабiя - нi вiн, нi я не знаємо! Йшли навпростець, куди Панас вiв. Вiн був цiкавий i чув, що Басарабiя в той бiк, де сонце стоїть в обiдню пору. То так i йшли на сонце. Не стало у нас хлiба, я зовсiм пiдбився, почав плакать i лаяться. Опанас довiв мене до якогось села i сказав: iди, каже, в село i признайся, звiдкiля ти, то тебе назад пошлють, бо не тобi, каже, бурлакувать! Попрощався зо мною та й пiшов. Так Опанас пропадав лiт двадцять, а може, й бiльше. Як же настала воля, вiн i прийшов додому. Розказував, був аж коло Дунаю, а послi попав до якогось нiмця в Крим, там чабанував, та й грамоти добре вивчився.

3-й чоловiк. От чоловiк - свiта побачив!

Петро. Еге! Та й недурно ходив. Скоро прийшов, зараз хазяйство почав заводити, - грошенята були. Тодi ще якраз уставнi грамоти робили, от ми його й вибрали старшиною.

3-й чоловiк. Так вiн i старшиною був? Тепер пам'ятаю, пригадав! Коло його хати раз у раз народ збирався, i вiн їм розказував. Через що ж вiн знову подався бурлакувать? Тодi ж воля вже була.

Пiдходять люди: 1-й i 2-й чоловiки i ще дехто.

Петро. А був у нас посередник, чоловiк нiчого собi, тiлько все грошi позичав, через те i промотався. Один раз причепився до Панаса, щоб той позичив йому з громадських грошей тисячу рублiв. Опанас не дав. Ну, i завелися. Посередник його змiнив i настановив Михайла Михайловича, що й досi хазяйнує, а Михайло зараз i позичив грошей посередниковi, значить. Ото тут i пiшло. Опанас почав правди дошукуваться i таки добився, що губернатор посередника змiнив, але ж i сам, їздючи то сюди, то туди, спустив всi грошi, якi привiз з Криму. Тодi i каже: я свого добився, грошi громадськi вернув i посередника вигнав, а тепер знову пiду зароблять собi грошi. - та й пiшов до прежнього хазяїна в Крим. I оце вже, мабуть, лiт бiльше десятка, як його не було в селi, тiлько iнодi грошi присилав сестрi Горпинi.

1-й чоловiк. Так вiн, мабуть, знову грошей принiс. I я його добре пам'ятаю, вiн же наш сусiда i з покiйним батьком був приятель, то я часто слухав, як вiн, бувало, в недiлю почне розказувать про божественне i про всякi землi. Батько казали, що вiн усю Библiю прочитав.

2-й чоловiк. Як же то вiн ще й досi з ума не зiйшов, бо, кажуть, як Библiю всю прочитаєш,, то безпременно з ума зiйдеш! Я чув, як баба Ярина казала, що Бурлакiв дiд був запорожець i накладав, каже, з чортами. Може, й вiн через те такий тямущий вийшов.