Iван Карпенко-Карий - Бурлака

1-й чоловiк. Отак ушквар! Хiба чорти стали б його вчить святому письму?

Всi смiються.

Ну й вигадав!

2-й чоловiк. Чого ти зуби скалиш? Послухав би, що Ярина каже!..

1-й чоловiк. Сидiв' три днi-та й висидiв злиднi!

Смiються.

Приходить Семен.

Семен. Здрастуйте вам! А хто то висидiв злиднi?

1-й чоловiк. Та тут комедiя: вiн каже, що чорїи вивчили Панаса Бурлаку святому письму. (Регоче.)

2-й чоловiк. Брешеш! (Сердито передразнює.) Ге-ге-ге! Якого бiсового батька смiєшся?

1-й чоловiк. Не кажи нiчого, не подумавши, то й смiяться не будуть.

2-й чоловiк. Тьфу! (Виходить.)

1-й чоловiк. Не дай бог, який гарячий, плюнь у друге мiсце.

Петро. Та годi вже вам! Всi. Ба й справдi, завелися, наче малi дiти! 3-й чоловiк. Он Бурлака iде, i люде з ним.

Петро. Може, хоч трохи приборкає крила нашому Михайловi Михайловичу. I що тiлько вони виробляють, то й сказать не можна.

Приходять Опанас, Микола, дiд, Павло i ще люди.

Бурлака. Таке-то, люде добрi, робиться у вас: взяв парубка i нi за вiщо посадив у холодну та й держить. Тепера вiн один син у матерi, а старшина ставить його без вiльготи по списках! Захотiлось йому, бач, молоду Олексину собi висватать, а та йому гарбуза пiднесла, i то вiн так мститься. Вiн вас усiх заставе робить на нього, як ви будете мовчать!

Дiд. Бодай не казать. Роблять, що хотять: Сидiр Кавун та писар орудують всiм. Котрi багатшенькi, тягнуть за ними. От хоч би й з надiлами: хто не мав сили-поприбирали у надiли до себе, а тепер нiяк не вiдтягаємо. Поки дiти були малi, то й я свої надiли вiддав, - аби виплачували; а тепер дiти пiдросли, став требувать назад, - кажуть, нiби я продав, ще й документи якiсь показують.

Бурлака. То це, виходить, пiдлоги.

Дiд. А пiдлоги.

Бурлака. Так чого ж ви дивитеся? Сход має право повертать усi надiли тим, кому вони належать.

Дiд. А так, так!

Бурлака. От сьогоднi виберемо щотчикiв, пощитаємо його. Як я розiбрав дiло, то вiн багато грошей замотав, а ви мовчите, кожний про себе дбає, а за громадське байдуже. А там i до надiлiв доберемось.

Дiд. Та це правда.

Петро. Нi, братцi, не так нам Михайло допiк, щоб i тепер йому мовчать! Аби був чоловiк, щоб шлях показав, то ми його приструнчим! Звiсно, ми люде темнi, а вiн з писарем i робе, що схоче.

Микола. А що ти йому зробиш? Базiкаєш тiлько!

Дiд. Вiн скрiзь руку має, а ми що?

Петро. Одсохне йому та рука, як Опанас вiзьметься.

Микола. Там уже побачимо.

Петро. Та й побачимо! Треба, братцi, тiлько за Панасом тягти, а як пiдемо урозтiч, - нiчого не вийде.

Павло. А хто ж то руку буде тягти? Старшина як вийде, то й ти язика прикусиш.

Микола. Бо й прикусе!

Петро. Аби ти не прикусив, а я не з тих.

Микола. Та то ти смiливий оце зараз, а як у холодну посадять, то не те заспiваєш.

Петро. У холодну! Дзуски! Короткi руки! Хто ж поведе? Хiба ти, може?

Микола. Як звелять, то й я поведу.

Петро. Знаєш, що я тобi скажу?

Микола. А що?

Петро. Та то…

Микола. Кажи ж, що?

Бурлака. Постойте, братцi. За вiщо ви сваритеся? Ви старшину вибрали, ви його й змiнить можете. Тiлько ж як ви будете свариться, то нiчого не вдiєте. Це йому буде ковiнька на руку.

Павло. Хто ж тобi казав, що всi хочуть старшину скинуть.

Сидiр. Як його скинем, то тебе виберем, чи як?

Павло. I ти будеш такий самий.

Бурлака. От бач, уже й знайшлися тi, що з однiї миски сьорбають! Нехай i тебе виберуть, нехай i цей самий буде, але ж подумайте: де вiн того добра набрав? Хiба не чули, що вчора балакали, як старшина на громадськi грошi купує хлiб через жида? Силою хоче вiд парубка дiвчину взять, згнущається над усiма, - це гiрше султана!

3-й чоловiк. Та не гомонiть-бо так голосно, он старшина стоїть у вiкнi, ще почує.

Петро. Нехай слуха, коли вуха має! Вони замотали бiльше двох тисяч оброчних, а з нас шкуру деруть!

3-й чоловiк. Та цитьте, бо почує.

Громада стає купками, купками iде i розмова. На однiм мiсцi сцени.

Дiд (балака до тих людей, з котрими виходить). Та вже ти менi що хочеш кажи, а надiли треба повертати тим, що в уставну грамоту записанi!

З гурту. Так це так: сьогодня я не можу оплачувать i вiддам вам надiл, а через яке врем'я знову вертай.

Павло (пiдходить). Дiд через те так кажуть, що їх син покинув надiл та й пiшов з села; менi той надiл накинули, як ще земля була дешева, i я за нього платив лiт сiм, а тепер син вернувся, земля подорожчала - вертай йому надiл!

Дiд. Не тiлько мiй син, багато є таких! Що ж їм, без землi зоставаться, по-твойому, чи що?

Павло. Про мене, нехай їм дають землю, а я надiла не вiддам.