Iван Карпенко-Карий - Бурлака

Старшина (цiлує писаря). Голова!

Писар. Постривайте, а як по справцi скажеться…

Старшина. То друга рiч, нехай оказується, а тим часом не буде мiшать.

Писар. Та чи так? А як хто заступиться, як мати пожалується?

Старшина. Куди їй к бiсу жалуваться! Та ми її охолодну запрем на той час, поки приймуть Олексу; а менi би Галя побачила, що Олекса в москалi пiшов, то вона моя.

Писар. Як так, то й так! Значить, пiдженем свою полiзу. Глядiть же: двi сотнi з баришiв i могорич! А тим часом аайте здоровi, я пiду до Гершка, там ще щоти зоставив, треба кiнчать.

Старшина. Я вже знаю, якi то щоти, лучче б ви їх не кiнчали, бо ще рано, може трапиться яке дiло, а як щоти скiнчите, то…

Пиcap. Я свою степень понiмаю! От тiлько статистiка менi в печiнках сидить - та нiчого, не ударим в грязь лицем: таку статистiку пiдведем, що тiлько руками становий розведе. (Виходить.)

Старшина (один). От i хороший чоловiк, тiлько торка багато! А голова золота! Ну, здається, дiло iде на лад! Коли б менi тiлько це дiло виграть - годi! Буду в церквi щопразника отаку свiчку ставить!.. О, здається, це Сидiр iде. Так, вiн, i Олекса з ним. Ану, попробую ще ласкаво заспiвать.

Сидiр i Олекса.

Сидiр. Так, так, голубчику! Нiчого тут крутить i сюди i туди, у на то свiдки, що ти коней вiддав злодiям!

Олекса Та бога ви побiйтеся, я вам десять свiдкiв подам, що як у старшини коней покрадено, я був аж у Висцi, на весiллi, там i ночував, там i на другий день зостався i тiлько в обiд третього дня приїхав.

Старшина. Та вже як не вертись, а треба буде признаться, бо з города я получив звiстку, що злодiй пiймався i на тебе показав.

Олекса. А щоб вiн катовi на свого батька показав! Не паскудьте ви мене, ви знаєте, що ми були хазяїни i мiй дядько Панас був старшиною, як i ви, а що тепер зубожiли, то це не порок, може, ще й ми хазяїнами будемо. За що ж ви таку бiду накликаєте на мене.

Старшина. Бач, у дядька пiшов! Дуже цiкавий! Гляди, щоб i тобi, як i дядьковi, не втерли носа. Були хазяїни! А тепер твiй дядько - бурлака, чабаном десь служить, а все через те, що розумний дуже.

Олекса. Дай боже всiм такого розуму.

Сидiр. Ти лучче попроси старшину, а то ти все гостро одказуєш.

Старшина. А вийди, Сидоре, в сiни, я з ним побалакаю. То вiн тебе соромиться!

Сидiр виходить.

Чуєш, парубче, я тобi i конi подарую, i дiла нiякого не заведу, i ще дам сто карбованцiв… тiлько вiдсахнись ти вiд Галi Королiвни - я її сватаю! Iди куди в найми, скажи, що кохаєш другу - одкинься вiд неї! Бо як цього не зробиш, то я тебе i в острог посадю, i в москалi вiддам - все одно пропадеш.

Олекса. Так ось воно що! Ви б так i казали: це ви купуєте у мене мою дiвчину? Нi, дядьку, бiдний я, правда, i сто карбованцiв грошi, але я повiсився б на другий день або й зараз, якби взяв у вас сто рублiв для того, щоб розпанахать свою душу, зсушить своє серце разом з чужим серцем! Нi, дядьку, цього не буде! Ви мене не злякаєте тим, що посадите. Посадите - то й випустите. А в москалi пiду, то не по вашiй волi, а так, значить, слiд, тепер усi iдуть. Тiлько менi писав дядько Панас, що я вiльготний…

Старшина. Я тобi покажу вiльготу, коли так! Бач, який завзятий! Я до тебе ласкою, а ти гуком на мене! Е, собачий сину, стривай же, я тебе поки в москалi вiддам, то ще й рiзками випорю, волосним судом. Сидоре! Вiзьми його в холодну, ми з ним завтра розправимося, ач яке зiллячко!

Сидiр. Iди.

Олекса. Грiх вам буде, дядько! Я всiм людям розкажу, за вiщо ви надо мною згнущаєтесь.

Старшина. Посади його та поклич писаря.

Сидiр. Та онде й вiн, i Гершко бiжать сюди обидва.

Сидiр з Олексою виходять.

Старшина (дивиться у вiкно). Диви, й справдi, неначе їх хто в потилицю турлить, - бiжать. Чи не побився, бува, Гершко з писарем?! Ще мало клопiт-розбирай своїх. Ну, вже той Омельян Григорович, з духовних, а не по-духовному поступа…

Гершко i писар разом в дверi вскочили i застряли. Гершко виборсався первий, а писар, п'яний, говоре з дверей.

Писар (в дверях). Постой, Гершку, ти не розкажеш, загарчиш тiлько, бо ти захакався, як собака.

Гершко. Не журiться за мене, глядiть, щоб самi не впали!

Старшина. Бачите, Омельяне Григоровичу, а казали, що свою степень понiмаете!

Писар (пiдходе). Всеконечно понiмаю! Ето не ваша, а моя печаль!

Старшина. Що ви там натворили?

Писар. Все як слiд. Постойте, я вам по порядку. Тiлько що я випив послiдню чарку i закусив хваршированою щукою, у нього славна щука…

Старшина. Та кажiть вже: чи ви побились, чи що?

Писар. Боже сохрани! Вот (цiлує жида), значить, мир i любов! А тiлько дело важное єсть. Гершку, повествуй!