Iван Карпенко-Карий - Бурлака

Гершко. Пам'ятаєте, як ви сьогодня сказали, що тут у вас був бунтовщик Опанас Бурлака?

Старшина. То бий вас сила божа, якi полохливi! Так же ж був, а тепер чорт його знає, де вiн! Кажiть толком - що там трапилось?

Гершко. Ну, слухайте ж сюда: оцей самий Бурлака сидить у мене в шинку, тiлько що прийшов. Там його обступили люде! Розказують, що Олексу заарештували, чули, як Сидiр гвалтував, що вiн коней ваших покрав; i той Панас сюди збирається. Я затим i прибiг, щоб вам сказать.

Старшина. Та нi, то не вiн! Де йому тут узяться? То тебе лякали.

Гершко. Вiн! Перелякав мене на смерть: ножем ударив по столу - загнав його по саму колодочку.

Писар. Верно, как статистiка!

Входить Бурлака, в постолах, в свитi, з торбою за плечима i з чабанською гирлигою в руках. Писар присiда бiля столу, жид задом крадеться за дверi i щеза.

Бурлака. Здрастуйте вам. Не пiзнали?

Старшина (стривожений трохи, але не показує виду). Ба нi, пiзнав. Давно прийшов?

Бурлака. Та оце тiлько що ввiйшов в село! Як же ти поживаєш, Михайло? (Iде до нього, хоче почоломкаться.)

Старшина. Ти знай честь, пам'ятай, з ким говориш! Здається, бачиш, що старшина (показує знак), то треба й говорить якось iначе.

Бурлака (трохи одступа назад). Це так товарища стрiчаєш? Ну, вибачайте, господин старшина. А я й чув вiд людей, що ви стали великий, пан, що до вас нi приступу тепер, та i не вiрив, аж воно i справдi так. Вибачайте ще раз.

Старшина. Яке менi дiло до людського пащекування! Всяк повинен знать своє стiйло. Чого тобi треба?

Бурлака. Бачите, я йшов додому спочивать, на старiсть надоїло менi мiж чужими людьми тиняться. Сивiть почав, i нi до кого було голову прихилить! А тут у мене зостався племенник - Олекса Жупаненко, - думав у нього доживать старiсть. Приходжу сьогодня в село, питаю про свого Олексу, а менi й кажуть, що його тiльки що заарештовано. Так я й додому не заходив; розпитав, хто старшина, зараз i сюди - думаю собi: старий приятель Михайло дасть братерську раду. Одначе бачу, що ради не буде. Ну, хоч скажiть менi, будь ласка: за вiщо ж хлопця посаджено пiд арешт?

Старшина. А ти що менi? Начальник, чи як, що я тобi буду розказувать, за вiщо кого в холодну посадю?!

Бурлака. Ба нi! Ви менi начальник, а всякий начальник повинен заступаться за правду i кожному мирянину давать i пораду, i одповiдь на його питання!

Старшина. Та я знаю, що ти дуже розумний, з тобою не збалакаєш! То ти тiлько за цим прийшов? Менi нiколи, iди собi з богом!

Бурлака. Як же це буде? То ви й не скажете, за вiщо мого племенника посадили?

Старшина. Пiшов собi геть! Що ти менi молитву прийшов читать?

Бурлака (пiдходить, старшина одступа). Слухай, Михайло! Я не подивлюсь, що ти старшина, а тiлько не заговориш по-людськи, то виволочу тобою всю хату! Кажи, не дратуй мене: за вiщо взяли парубка? Я не одступлю за порiг, поки не довiдаюсь!

Старшина (оглядається.) Омельян Григорович, де ви?

Писар. Я тут - на мiсцi. (Шука наче чого.) Перо десь упало.

Старшина. Пишiть протокол! Чули, що вiн казав?

Писар (пiдiймається, витрiщив очi i дивиться). Не уро-зумiв!

Бурлака. Шкода, пане-брате, твiй писар тепер тiлько мислiте може писать. Бач, який гарний - мов сова! Ще раз просю тебе, Михайло Михайлович, не дратуй мене, скажи: за вiщо ти арештовав Олексу?

Старшина. Твiй Олекса - злодiй, за то й сидить, чув?

Бурлака. Злодiй?! Брехня! Люде зараз казали менi, що Олекса смирний, роботящий i чесний хлопець! Не шуткуйте цим словом, господин старшина! Все моє щастя в цьому парубковi: вiн мiй племенник, вiн мiй хрещений син, я задля нього тiлько сюди й вернувся. Коли правда, що Олекса злодiй, я вiд нього вiдцураюсь i завтра ж вернусь назад, а коли довiдаюсь, що нi… Глядiть! У Бурлаки та сама душа зосталась i те саме серце б'ється в грудях, котрi дванадцять лiт тому назад водили його скрiзь шукать правди. Я i тепер знайду правду!.. (Виходить.)

Старшина (до писаря). Шукай, шукай! Вiтра в полi… Ну, а ви - хоч викрути: яка тепер з вас порада?

Писар. К вечеру - как стьоклушко!

Завiса.

Дворище волосного будинку.

Сидiр i писар.

Сидiр. Ви ще не знаєте Бурлаки, - вiн нiчого не подарує. Бачите, не вспiв у село увiйти, вже й колотить миром, а все через кого? Через дiвку!

Писар. Михайло Михайлович дуже ласий на баб'ячий рiд, нiгде правди дiть!

Сидiр. Наробить йому Галька клопоту! I то ти скажи, на милость божу, заманулось чоловiковi! Хiба мало цiєї поганi?

Писар. Коли ж гарна бiсова дiвчина: оком поведе - й слабого з постелi зведе.

Сидiр. Так засватана ж уже!