Іван Карпенко-Карий - Бурлака

Оцей тілько раз коли б благополучно… А тут ще другий неспокій! Ну, що ти будеш робить на світі божому? Запала в око дівка, тут є у бідної вдови – Галею прозивається, – і нудюсь світом! Та вже ж стара Марія не сказилась, щоб не віддала своєї дочки за мене заміж. Та й дівчина ж! Чорт її знає, в кого вона игуродилась така хороша! Там така дівка, що тілько гляне… А!.. Аж тоді вже буду задовольнений, як висватаю Галю. Послав оце Сидора до старої Марії – почуємо, що скаже! Не думав уже й жениться, а от розбагатів – гарної жінки захотілось… Хто його зна, коли вже ті діла покінчаю… Що ж це Сидора так довго нема? (Загляда у вікно.) Здається, він іде. Аж тремтю: що то він скаже?

Входить Сидір.

Сидір . А я думав, що ще застану дома, та заходив до вас.

Старшина . Ну що, бачив?

Сидір . Та чи ви знаєте, що Параска провідала якось, що ви сватаєтесь, там репетує – мало не вискочила на хату.

Старшина . А нехай їй біс, тій Парасці, – обридла вже вона мені! Кажи, що Галя, чи согласна?

Сидір . Та де там вам согласна, не хоче: в нього є вже, каже, Параска.

Старшина . Та що ти мені з Параскою лізеш у вічі? Хіба я з нею вінчаний, чи як? Ти діло мені кажи.

Сидір . Не хоче в одну душу: лисий, каже, старий!

Старшина . Тю на її батька! Який же я старий? Адже ж нехай прирівняє до мене якого парубка, чи справиться зо мною?

Сидір . Коли ж, бачите, дівчина вона дуже молода, красива, то де вже їй іти заміж за вас.

Старшина . А чому ж і не йти! Яка ж розумна дівка не піде за багатого хазяїна, хоч би й немолодого?

Сидір . От бачите, а вона каже: яка розумна дівка піде, хоч би й за багатого, та за старого.

Старшина . Чи не брешеш ти?

Сидір . І, єй-богу, правду вам кажу, не хоче: й руками, й ногами брикається. Мати каже, що вона кохається з Олексою Жупаненком, а примусить її, каже, не маю сили: як не, схоче, каже, то вона й повіситься, я її знаю.

Старшина . То ти так і кажи! Тепер я бачу, через що я й старий, і сякий, і такий. Це друга річ! Ну, то постривай, я покажу їй Олексу! Постривай… Он що!.. Постривай!.. Еге! Сидоре! Я тебе зробив хазяїном, помагай же мені!

Сидір . Кажіть, я все зроблю. Мені аби отвіту ніякого.

Старшина . Який там отвіт! Візьми ти Олексу зараз під арест, у мене коні на тій неділі, покрадені, скажи, що на його пада підозрініє. Галя від нього відкинеться, як від злодія, а там ми ще поміркуємо з писарем, якщо буде стоять на свойому, чи не можна його в москалі запроторить. Після завтрього якраз прийом в нашому участку. Так, так! А може, ще що видумаю. іди зараз та гукни Омельяна Григоровича, він тут, у Гершка у шинку.

Сидір виходить.

Старшина(один, гука в двері) . Мерщій писаря зви! От тобі й раз! Хто ждав, щоб дівчина, гола як бубон, не пішла за мене заміж? Але я хочу, щоб вона була моєю жінкою. Хотів я розбагатіть – розбагатів; хотів я почету – маю; тепер хочу красиву молоду жінку – та й не добуду?! Ні, добуду! Я Олексу того й у Сибір пошлю, як на те піде! Все спродам… Ні, це вже лишнє: цілий вік наживав, та й збуть? Можна й так обійтись!.. Старий, каже, дурна, дурна! А гроші, а худоба!! Хотів би я тепер упирем буть, щоб причарувать її…

Входить писар.

Писар . Пощитались. Виходить баришів п'ятсот рублів. Сотняжка и мені перепаде!

Старшина . Дві! Тілько зробіть діло. Омельян Григорович, скажіть мені: чи можемо ми з вами вкупі заправить так, щоб супротивникам нашої волі прийшлося і свербляче, і боляче?

Писар . Як у якому ділі, а до того ще й як кому, треба знать послідовательно.

Старшина . Ви від мене не обіжені? Еге, ні? То й знайте: помагаєте мені – собі помагаєте.

Писар . Істина. Я всегда так думав і так поступав, що це ви так збентежені? Яке там діло? Мабуть, круте?

Старшина . Многосложне діло, Омельяне Григоровичу, але як і виграємо, то й могорич буде!..

Писар . Многосложний?

Старшина . Он який!

Писар . Кажіть.

Старшина . Я знаю, що вам багато говорить не треба. Ви зразу мене урозумієте. Єсть тут дівчина прехорошая собою – Галя Королівна. Мені захотілось її взять за жінку. Послав сватать, а вона не захотіла.

Читать дальше