Іван Карпенко-Карий - Безталанна

Степан (притяга її до себе) . Кого ж?

Варка.Як буде смiливiший, то й сам догадається… Ну, пусти, я пiду.

Степан.Варко.

Варка.Чого?

Степан.А не будеш смiяться?

Варка.Нема з чого.

Степан (набiк) . У мене серце замирає! А!! (До Варки) . Скажи, кого ти любиш? Може… нi, скажи сама… скажи, скажи!

Варка.Я люблю смирного, несмiливого, роботящого… трохи таранкуватого, та доброго парубка… От тобi й догадайся!

Степан.Мене?!

Варка (опуска очi) . Тебе… вгадав…

Степан.От несподiвано!.. Ти ж не жартуєш, нi?

Варка.Що ти, бог з тобою.

Степан.Я вiд твоїх речей мов одурiв! Я сам тебе давно люблю, тiлько боявся про те й подумать, щоб тобi признаться.

Варка.Суженого конем не об'їдеш…

Степан.А коли так, то завтра жди вiд мене старостiв, нам нiчого одволiкать, ми любимось давно обоє; менi ж нема з ким радиться, я сам-один, нiхто не забороне посватать кого схочу, а грошi є у мене, слава богу!

Варка.I я так думаю, бо й менi нiхто не забороне, i я сама собi господиня…

Степан.Варко! Я не вiрю своєму щастю. Менi все здається, що ти шуткуєш… Коли пошуткувала, то не доводь шутки до наруги, скажи зараз, бо я не вмiю так, як другi… як осоромиш перед людьми… насмiєшся надо мною, я…

Варка.Хтось сюди, либонь, iде… здається, тiтка вертається! Iди, Степане, я вiзьму кужiль i зараз вийду, ми ще з тобою побалакаєм. (Степан виходе, а Варка бере кужiль). Ну, тепер менi нiчого не страшно… Степан вiд брехень захистить. А все ж на душi важко! Не вiрю я, щоб Гнат мене покинув! Не вiрю, тричi не вiрю! Вiн завтра прийде сам до мене!.. О, коли б так сталось!.. Тодi Степана набiк.

Завiса.

Улиця. Варчина хата, злiва вiд глядачiв.

Варка (стоїть на порозi й виглядає) . Нiкого не видко!.. Серце до Гната рветься, а злiсть i досада здержує… Де ж вiн?.. Вже й вечiр наближається, а на душi так погано, мов там прилип шматок чогось важкого i гне мене до землi!.. Ох!.. (Зачиняє дверi й зникає в хатi) .

Виходить Ганна, з правого боку вiд глядачiв.

Ганна. Сказився парубок, не iначе!.. I на вулицi не видко… Ждала обiдать — не прийшов, галушки перестояли, як кваша, i сама через нього не обiдала… Вже й вечорiє, а його нема!.. Чи не поробили йому чого дiвчата?.. Вештається скрiзь по вечерницях, може, яка й пiднесла… чого доброго… ще пропаде!.. От наказанiє господне! Кажу: женися, Гнате, — не слуха… Ну, та вже насяду я на нього й доти буду гризти, поки таки цiєї осенi не оженю. Пора, а то зовсiм розпаскудиться! I додому самiй не хочеться йти, та треба, бо там свиня 5 корито з'їсть, така клята ненажера. Коли б мерщiй опоросилась — тепер у городi поросята по карбованцю… (Пiшла улiво вiд глядачiв) .

Справа виходять Омелько й Дем'ян.

Омелько.Та невже ти не брешеш?

Дем'ян.Єй-богу, Степан сам сьогодня приходив до мого батька, прохав, щоб пiшли старостою до Варки. Батько вже збираються, мнуть табаку у череїтку, а дядько Микола зайдуть за ними з Степаном разом. От гарбузяку пiднесуть, от смiха буде!

Омелько.Чого? Вони ж посварились з Гнатом; може, на злiсть йому й рушники подає за Степана!.. Хiба ти не знаєш Варки?..

Дем'ян.Та знаю, що вона, аби' свого доказать, пiде й до чорта на обiд; тiлько ж Степан рябий, як еоровд яйце, а вона вередлива, та й Гната ще не забула…

Омелько.Так що ж, що рябий! Вiн здоровий, роботящий, кажуть, i грошi є… Чого ж їй ждать? Коли Гнат покинув, пiде й за рябого. Жаль. Гарна дiвчина, хоч би й не Степановi, якщо не проштрапилась…

Дем'ян.А вона тобi до вподоби?

Омелько.Диво, кому ж вона не до вподоби?

Дем'ян.Та першому менi. Я її боюся. Як гляне, так аж мороз по шкурi пiде.

Омелько.То й добре? Я їх багато бачив на сахарному заводi, а таких нема?

Дем'ян.То сватай.

Омелько.Спiзнився.

Дем'ян.От Степан вiзьме в обидвi жменi гарбуза, а ти й засилай зараз старостiв. Вона за тебе скорiше пiде, бо через тебе й посварилась з Гнатом.

Омелько.Як?

Дем'ян.Та так. Я бачив, як ти пiд сiном обняв її, та й сказав Гнатовi, ну, а його й запалило.

Омелько.От навiжений! Я хотiв пошуткувать, обняв її, а вона менi стусана дала та й вирвалась. Що ж з цього? А! Я й не розшолопав вчора, чого вiн до мене чiплявся! Слухай! Гнат ще не зна про старостiв, на вулицi його не видко, ходiм до нього та розкажемо, i я помирюся з ним, i його помирю з Варкою. Чортзна за що посварились.