Іван Карпенко-Карий - Безталанна

Варка (до Гната) . Чого-бо ти сердишся? Нехай тобi той Омелько сказиться! Притулив горбатого до стiни! (Лащиться) . Я тобi щось скажу.

Гнат.Скажеш Омельковi.

Варка.Чи ти не сказився? (Тихо) . Гнаточку, хiба ж ти не знаєш…

Гнат.Знаю! Не прилипай.

Варка.Тьфу!

Дем'ян (у вiкно) . Заходьте, заходьте! Чого ви радитесь там? Софiє, веди перед!

Входять Софiя й дiвчата.

Всi. Добривечiр!

Софiя.А казали, сьогодня не буде вечерниць. Ми пiдiйшли тихенько-тихенько, та й стоїмо, i боїмося: чи йти, чи не йти.

Гнат (пiдходить до Софiї) . Погуляємо, Софiє?

Софiя.Погуляємо! Для мене це послiднi вечерницi.

Гнат.Чого так?

Софiя.Поїду у город до батька.

Гнат (тихо) . I замiж там вийдеш за шевця?

Софiя (соромиться) . А ти почiм знаєш?

Гнат (тихо) . Знаю. Не їдь! (Шепче їй на вухо) .

Софiя.Якраз! А Варка?

Гнат.Я забув i думать про неї…

Софiя.I за мене потiм так само забудеш?

Гнат.Хiба ти Варка?

Варка.Що там Варка тобi нав'язла в зуби? Iди сюди, Гнате!

Гнат.Казав — учора прийде.

Софiя (тихо) . Iди ж, чом не йдеш?

Гнат.Нехай їй чорт!

Шепчуться з Софiєю та смiються, а Варка сердиться.

Варка.Чи надовго спарувався?..

Гнат.А тебе завидки беруть, що не всi парубки бiля тебе? Буде з тебе й Омелька.

Варка.Чого ти причепився до мене? Як та собака, гарчиш! Не велике щастя i ти, i твiй Омелько! Багато вас є, на однiй осицi й не перевiшаєш! Прощайте, тiтко! Я пiду, а то ще в холодну звiдцiля позабирають. Ходiм, дiвчата!

Дем'ян.А музика ж буде! Ти збиралась танцювать i сама тiтку прохала, щоб не виганяла.

Гнат.Та не зачiпай її, нехай iде!

Варка.От же на злiсть зостанусь.

Гнат.Менi на злiсть, собi на користь. Скоро й Омелько прийде. Жаль тiлько, що сiно згорiло.

Входять парубки.

Дем'ян.О, бач! За вовка помовка, а вовк у хату шусть.

Варка.Повiсь собi його на шию!

Гнат. Нащо його вiшать, коли ти сама повiсишся у нього на шиї!

Омелько.Кого це збираєтеся вiшать?

Гнат.Та тут дiвчина вiшається одному парубковi на шию, та нема доброї мотузки, а на тонкiй обiрветься.

Варка.Дурному вiчна пам'ять!

Омелько.А нам на здоров'я.

Гнат.Тепер, може, буде и вiчна. Воно все так: як є — не жалуєм, а нема — плачемо.

Варка.Нема за ким плакать, нема кого и жалувать.

Омелько.Нiчого не розберу. Бачу тiлько, що Варка з Гнатом глек розбили.

Гнат.А ти черепки позбирай та в кишеню заховай.

Омелько.Хоч би й за пазуху заховав, тобi яке до мене дiло?

Гнат (смiється) . Малi та дурнi раз у раз на смiтнику збирають черепки, й їм нiхто не заважа, — збирай i ти.

Омелько.Гляди, щоб з твоєї голови черепки не посипались!

Гнат (пiдступа) . Ану, попробуй!

Омелько.Думаєш, злякаюсь? От тiлько не одiйдеш, то й побачиш! Чого чiпляєшся? Дума, як здоровий, то й побоюсь? Кiлок не розбира нi здорового, нi слабого!

Дем'ян.Та годi вам гризтись за маслянi вишкварки! От нещасливий день: послiднiй раз зiбралися, а згоди нема, тiлько сварка .

Омелько.Чого ж чiпляється, мов скажена собака?

Дем'ян.Годi! Харитон! Давай по чарцi! Я бачив, там у тебе щось з-за пазухи виглядало.

Харитон. Пiдождем.

Дем'ян.Ну, так я спiвать почну. (Спiва) .

Дехто. Ну її, це давня. Ти гуртової затинай.

Дем'ян.Ну, давай гуртової.

Обоє разом.

Як хор спiва, входять музики, сiдають наперед кону i лагодяться. Хор замовк; з послiднiм акордом пiснi грають козака, танцюють. Через яку хвилю кричать: "Старшина!", "Нi, Онисько!". "Тiкаймо!".

Явдоха.Ой боже мiй, що ж це буде?

Голос пiд вiкном: "Ач, який гармидер пiдняли! Це тим, що не велено збираться? Зараз менi розходьтесь, бо запишу у протокола, то будете знать…"