Іван Карпенко-Карий - Хазяїн

Маюфес. Що ви? Сохрани бог! Не такi люде ведуть i вестимуть дiло... Петру Тимофеевичу помагають значнi адвокати i самi найбагатчi купцi та хазяїни. Я вже був у чотирьох — всi згодились: хто манухвактуру прийме, хто гурти, хто кiнський завод, а з парового млина i винокурнi горiлку i борошно розвезем скрiзь, постройки ж — дiло рук чоловiчих… хе-хе-хе! Ще й страхову премiю вiзьмем. Не бiйтесь, ми хапатись не будемо, а помалу, помалу все iмiнiє зтаїть тихо, як вiск на вогнi…

Пузир. Опасне дiло… А почому Петро Тимофiєвич думає заплатить кредиторам, не чули?

Маюфес. Копiйок по десять, а на худий кiнець, по двадцять копiйок.

Пузир. Так. I Петру Тимофiєвичу зо всiми розходами достанеться два милiйона чотириста тисяч.

Маюфес. Нi, так не вийде. Рiвно милiйон назначено тiлько на розплату i на всi розходи — агентiв багато!

Пузир. Виходить, два милiйона чистеньких? I це кругла сума! З нiчого два милiйона? Капитал! Такого капиталу кредитори не подарують. Найдуться завзятi, будуть судиться, а як дiло дiйде до суда — тодi погана справа!..

Маюфес. Нiкогда! Вiзьмiть в разсужденiє: вся ця сума розкинеться не на бiдолах яких, а на московських, на лодзiнських фабрикантiв та на всякi банки! Фабриканти та банки розкинуть потерi на других, пiдведуть свої баланси — i квiта. Ха-ха! Що їм така сума — виграшка!

Пузир. Еге! Для багатьох, мовляв, виграшка, а для одного капитал! З миру по нитцi — голому сорочка!

Маюфес. Ха-ха-ха! Iстина глибока.

Пузир. Ну, добре. Я переведу на свої степи дванадцять тисяч ваших овець до осенi, а восени на салган разом з своїми. Це все добре… А яку ж я матиму користь за помiч?

Маюфес. От за цим же мене й послано до вас, щоб ви сказали свої умови.

Пузир. Трудне дiло… Страшне, опасливе дiло!.. Двадцять процентiв з валової виручки. Менше не вiзьму.

Маюфес. А чом же не з чистої прибилi?

Пузир. Може, хто другий вiзьме з чистої.

Маюфес. Про других нiчого й балакать. Все дiло треба вести без документiв, на честь! А кому ж повiрить: тiлько таким хазяїнам, як ви! Ви не захочете взять чужого?

Пузир. Навiщо менi чуже, коли у мене й свого доволi… Так двадцять процентiв з валової виручки. Коли согласнi, переганяйте овець на мої степи.

Маюфес. Ваше слово для всiї околицi — закон, i вже коли не можна взять двадцять процентiв з чистої прибилi, нехай буде з валової виручки. А дозвольте знать: якi розходи будете лiчить?

Пузир. Випас, чабани, догляд.

Маюфес. Ваше слово — закон! А на якi степи переганять овець?

Пузир. На Суху Балку — три тисячi, на Роздолля — п’ять тисяч i на Кам’яний Брiд — чотири тисячi!

Маюфес. Завтра всi розпорядки зробимо… Терентiй Гаврилович, я чоловiк бiдний, служу i вам, i Петру Тимофеевичу… Самi знаєте… Скiлько ваша ласка?

Пузир. Поки не буде видко мого заробiтку, я не можу назначить вам нiчого. А восени, пiсля салганiв, я вас не обдiлю, заплатю по-хазяйськи.

Маюфес. Ваше слово — закон; ваша честь — вище всяких векселiв i розписок! Надiюся, що не обдiлите бiдного чоловiка! Прощайте, треба поспiшать, щоб не пропустить поїзда.

Пузир. О, ще поспiєте!

Маюфес. А чи на вашiм вокзалi можна пообiдать?

Пузир. Я нiгде на вокзалах не обiдаю, бо возю свої харчi. Феноген!

Входе Феноген.

Пузир. Чи на нашому вокзалi можна пообiдать?

Феноген. Бухвет є.

Маюфес. Треба поспiшать, бо їсти хочу, аж шкура болить.

Пузир. Тут недалеко.

Маюфес. Та менi небагато й треба: хоч би чарку горiлки та шматок хлiба… Ха-ха-ха! Так, кажете, бухвет є?

Феноген. Є.

Маюфес. Прощайте! (Вийшов).

Феоген i Пузир.

Пузир. Всякий чорт сюди прийде голодний, а ти його годуй! Нема, щоб з собою привiз солонини там, чи що. Нехай не звикають!

Феноген. Це не ресторацiя, а хазяйський дiм!

Пузир. А вiн дума — постоялий двiр. Клич економiв.

Феноген (iдучи) . Охо-хо-хох.

Пузир. Чого це ти так тяжко зiтхаєш?

Феноген (махнувши рукою) . Та…

Пузир. Ну, що там, кажи?

Феноген. Зеленський наш дуже стривожений тим, що ви на нього гнiваєтесь… А вiн чоловiк усердний, сiм’я велика… Жаль менi його дуже, а коли обидите, то й грiх, — вiн для вас i в огонь, i в воду! З коня не злазить цiлий день, побивається…