Iван Карпенко-Карий - Хазяїн

Парубок вийшов.

(У дверi.) Марiя Iвановна, Софiя Терентьевна! (До Маюфеса.) Зайдiть, будь ласка, у контору, я вас покличу.

Маюфес. Можна. (Пiшов.)

Феноген. О господи, що за феральний день!

Входять Марiя Iвановна i Софiя Терентьевна.

Марiя Iвановна. Що тут сталось?

Соня. Де тато?

Феноген. Поїхали копи оглядать та на царинi, кажуть, упали, не можуть встать. Люде побiгли вже туди, а я зараз послав носилки и сам пiду.

Марiя Iвановна. О господи, що це таке?

Соня (до Феногена). Мерщiй iдiть i ви до татка!

Феноген пiшов, i Марiя Iвановна за ним.

Треба зараз у город послать за лiкарем. Може, ногу зламав. Напишу Iвану Миколайовичу записку, щоб зараз лiкар приїхав. (У дверi.) Мишка! Скажи, щоб запрягли шарабан.

Входе Марiя Iвановна.

Марiя Iвановна. Не видно!.. О господи! Що з ним трапилось, хоч би довiдатись… Що ти там, доню, пишеш?

Соня. Послать треба за лiкарем, а поки виявиться, що там, та поки конi запряжуть, записка буде готова; тут кожна хвилина дорога, може, перелом, нехай бог боронить.

Входе Феноген.

Ну, що?

Феноген. Несуть. Стогнуть тяжко!

Марiя Iвановна. Що з ним, що? Не чув?

Феноген. Вони поїхали полюбоватись на копи i отут, зараз за ровом, побачили бiля кiп чиїхсь гусей, що смикали копу; прудко пiд'їхали до гусей, схопились з бiгункiв i погналися за гусьми, та спiткнулись через ритвину i сильно упали.

Чуть стогiн: "Ой, ой!"

Соня (до Феногена). Нате записку, зараз за лiкарем. Феноген вийшов. Входить Пузир, опираючись на двох робiтникiв.

Пузир, Марiя Iвановна i Соня, а потiм Феноген. Марiя Iвановна i Соня помагають Пузиревi.

Пузир. Ой, ой! Тихо! Ой! Мабуть, щось всерединi порвалось. Ой, ой! Як дихну, неначе ножем рiже по животу, ой!!

Соня. Я посилаю зараз за лiкарем, тату!

Пузир. Не треба. Фельшара краще… Ой… фельшара, лiкаря не треба.

Садять на диван. Входе Феноген. До Сонi тихо: "Послав". Робiтники вийшли.

Феноген, ой! Я бачив, що у двiр їхав Маюфес, де вiн?

Феноген. Тут.

Пузир. Посадили?

Феноген. Не питав.

Пузир. Поклич… Покли… ой! Поклич!

Феноген. Хоч одпочиньте.

Соня. Таточку, нехай потiм, вам важко говорить.

Пузир. Поклич!

Феноген (iде). Що його робить? Григорiй Моисеевич ще гiрше розтривоже… Треба самому сказать. (Вертається.)

Пузир (через сльози). Чого ж не йдеш? Не муч, клич!

Феноген (про себе). Що буде, то буде - однаково, скажу… Та я сам все знаю!

Пузир. Говори… Посадили?

Феноген. Посадили!

Пузир. О-о-о!

Марiя Iвановна. Боже мiй! Що з тобою?

Пузир. Ох, погано!

Завiса.

Кiмната та ж.

Соня, Фенoген, Марiя Iвановна i Пузир.

Соня (одчинивши обидвi половини дверей, стоїть на порозi. Пiсля паузи). Помалу, помалу…

Марiя Iвановна i Феноген ведуть Пузиря пiд руки i садовлять у крiсло, обложивши подушками.

Таточку, голубчику, краще б ви лежали. Лiкар говорив, що вам потрiбен спокiй, щоб вас нiщо анi крапельки не тривожило!

Пузир. Хазяйство, дочко, не можна лежать.

Соня. Здоров'я дорожче хазяйства.

Пузир. Менi легше.

Соня. То й добре, а як розтривожите себе дiлами, то знову буде гiрше.

Пузир. Поки не зроблю всiх розпорядкiв по хазяйству, то ще гiрше тривожусь… Я не довго… Побалакаю об важнiм дiлi i ляжу. Доню! Напиши Петру Петровичу, щоб приїхав. Вiн сердиться на мене, а ти напиши: при смертi, хоче помириться.

Соня. Я вже, тату, написала.

Пузир. Хiба ти думаєш, що я справдi помру?

Марiя Iвановна. Господь з тобою… Нiхто не думає. Що ж з нами, сиротами, станеться, а з хазяйством? Краще нехай я помру.

Пузир. Годi, стара! Я так спитав. Я й сам знаю, що не вмру. Рано ще, рано - хазяйство не пускає.

Соня. Я, тату, i сама нiчого такого не думала, а просто догадалась, що вам би хотiлось бачитись з Петром Петровичем, i написала.

Пузир. Iди сюди.

Соня пiдходить. Пузир гладить її по головi.

Розумна головка. Я не вмру, не бiйтеся - чого я буду умирать? Завтра або пiслязавтра поїду з Феногеном вiвцi куповать… Феноген! Поклич Маюфеса.

Феноген вийшов.

Капосна хвороба причалила мене до лiжка, а тепер кормiв нема, можна купить по сiмдесят п'ять копiйок… вiвцю… ох…

Марiя Iвановна. Бог з ними, старий, з тими вiвцями!

Пузир. Що ти тямиш! Феноген купив три тисячi по карбованцю, а Куртца й досi нема… Вони переплачують… Я б купив по сiмдесят п'ять копiйок!

Марiя Iвановна. Бог дасть, поправишся, тодi й сам поїдеш та й купиш, скiлько хочеш.

Пузир. Пропустимо гарячий час, i Чобiт все скупить; а коли ти дiждешся, щоб вiвця була сiмдесят п'ять копiйок? При такiй цiнi два карбованцi чистої пользи на штуцi.