Iван Карпенко-Карий - Хазяїн

Куртц. Овса - сiмдесят п'ять копiйок?! Етi - да. Бєдний мушiчок.

Пузир. Я не куплю - другi куплять.

Куртц. Етi - да!

Пузир. А що то у вас, Карло Карлович, в руках?

Куртц знiмає платок з вещi.

Баранчик?

Куртц. Чушiло! У менья хлєб - нет, у менья - овса! I я поздравляйт хазяїн баранчик, чушiло! Етi - да… Сосун баранчик! Чушiло моя работа. Парижська виставка - мiндаль можна получал. Етi - да! Будiть стоял сто лет. Етi немножко комфор присипал, i мол, етi - нєт, етi - нiкогда! Етi - да! Антик чушiло?

Пузир (розглядає). Чудово! Як живе - i очi дивляться! Спасибi!

Лихтаренко. Карло Карлович не тiлько шахмейстер, а ще й чучiлмейстер.

Куртц. Етi-да! Куртц - спецiалiста чушiло. Я iмейт мiндаль за роботу чушiлов.

Пузир. Чудово, чудово! Однеси, Феноген, у мою кiмнату. Вибачайте, там мене гостi ждуть, та й у вас, певно, у кожного дiло є? (Пiшов.)

Тi ж, без Пузиря.

Феноген несе чучело. Куртц ного придержує i показує на шию чучела.

Куртц. Модель моя, мiндаль, етi - да!

Лiхтаренко. I у вас мендаль, i у чучала мендаль.

Всi смiються.

Куртц. Ну, етi менья зовсєм не смешивает! У менья мендаль - етi - да, а у чушiло - етi - нєт; у чушiло етi модель.

Лiхтаренко (до Фєногена). Краще здiймiть, бо хазяїн як побачить, то подумає, що Карло Карлович в насмiшку над ним причепив баранчиковi на шию орден.

Всi смiються.

Феноген. I справдi. (Пiшов.)

Куртц. Етi… етi… Лiхтаренкi… Етi… маленькiй мальшiк! Етi - да. Серiозов етi - нєт, розсудов етi - нiкогда, насмєшiвал - етi да! Фi! Паскудство… Етi… етi большой мушiк, етi зубоскаль! (Вийшов.)

Всi смiються i виходять за Куртцом.

Феноген i Лiхтаренко.

Лiхтаренко (оглянувшись). Заробив дещо (дає грошi), нате й вам. А може, й ви що заробили, то давайте менi.

Феноген. Де там я зароблю? Побий мене бог, гнидiю отут! Колись бувало…

Лiхтаренко. От поїдете овець купувать, то пiдживетесь.

Феноген. Трудненько буде через Куртца… А це ж вiд кого ви взяли i за вiщо?

Лiхтаренко. I охота допитувати. Даю - берiть. Така умова.

Феноген. Правда! I де ти такий узявся?

Лiхтаренко. Чортзна-що розпитуєте. А ви де взялись? Пiдходящий грунт - от i родять такi люде, як ми з вами.

Феноген. Куди менi протiв тебе.

Лiхтаренко. Ну, ну, не прикидайтесь сиротою. Ви вже он помiщик, п'ятсот десятин будете мать.

Феноген. Тю, бий тебе сила божа! Вiдкiля ти знаєш?

Лiхтаренко. Я все знаю. Що ж, поможи боже купить. Ну, прощайте! А орден з чучала зняли?

Феноген (смiється). Зняв.

Лiхтаренко. У хазяїна на шиї орден, а вiн взяв причепив мендаль вiвцi!

Феноген i Лiхтаренко смiються. Лiхтаренко вийшов.

Феноген, а потiм Пузир i Золотницький.

Феноген (один. Лiчить грошi). Як в аптецi виважив - з копiйками, сто сорок вiсiм рублiв тридцять дев'ять копiйок. А скiлько ж Лiхтаренковi досталось? От промiтний чоловiк! Прослуживши з таким iдолом при великiй комерцiї тридцять п'ять лiт, можна б було i тисячу десятин купить! Змiй, а не чоловiк: скрiзь здере i всiх спокусить.

Входять Пузир i Золотницький.

Пузир. То нi ви, нi Калинович в городi, кажете, не були, то нiяких городських новинок i не знаєте?

Золотницький. Я ж тобi вже казав, що не чув нiчого. Та що тебе так цiкавить у городi, скажи?

Пузир. Особого нiчого, так собi.

Феноген цiлує Золотницького в руку.

Золотницький. Здоров, здоров, Феноген, з iменинником тебе. (Дає йому в руку.)

Феноген. Спасибi. (Iде.) От щасливий день! Дають i дають. (Вийшов.)

Пузир. I що за охота розбещувать отак людей? "З iменинником" i зараз - тиць в руку грошi. А через вас i я мушу щось подарувать. (Про себе.)

Наказанiє боже з цими панами - портять людей!

Золотницький. А хiба ти ще нiчого не подарував? Ай-ай-ай! Тридцять п'ять лiт чоловiк служить, права рука…

Пузир. Та я ще поспiю, ще подарую; тiлько для чого портить людей!

Золотницький. Феноген!

Пузир. Навiщо ви його кличете?

Входе Феноген.

Золотницький. Ну, даруй же вiрного слугу!

Пузир. Я думав - увечерi, а вам хочеться таки зараз. (Набiк.)

Наказанiє боже з цими панами! (До Фєногена.) Маєш вiд мене, Феногенушка, одного валаха; хотiв тобi на добранiч про це сказать, так Петру Петровичу хочеться зараз.

Феноген (цiлує Пузиря в руку). Господь воздасть вам сторицею. От щасливий день - дають i дають!.. (Вийшов.)

Золотницький. От це по-хазяйськи.

Пузир. Ет, баловство!

Золотницький. Всього, брат, з собою не забереш… Так, кажеш, двадцять двi тисячi кiп пшеницi? Добрий урожай! А я ще не знаю, скiлько у мене. Хотiлось би подивитись твої копи!

Пузир. Поїдемо подивимось! Тут i верстви немає.