Iван Карпенко-Карий - Хазяїн

Феноген i Марiя Iвановна.

Марiя Iвановна. Ну, Феногенушка, що ж наш iменинник, вже одягся?

Феноген. Одяглися. Уговорив-таки надiть крохмальну сорочку i новий сюртук; а при орденi зовсiм не той чоловiк, i Золотницькому не вступлять. Сидять i якусь комерцiю на щотах викладають.

Марiя Iвановна. Слава богу, хоч причепурився. Соня вчора цiлий вечiр умовляла, бо, може, хто з города сьогодня приїде… От що, Феногенушка: я йому справила такий новий халат, що ах! Тiлько ж ти знаєш, що Терентiй Гаврилович буде сердиться, коли дознається, що я на халат багато грошей потеряла, так ти йому не говори, а поможи. Халат принесе Павлина i запросе за нього тiлько п'ятдесят рублiв. Сам побачиш, що це все одно, що дурно взять таку дорогу i гарну вещ! На случай же Терентiй Гаврилович не захоче брать халата, уговори його, ти умiєш. От тобi за це на чай п'ять рублiв…

Феноген (бере грошi). Спасибi, Марiя Iвановна; ради того, щоб Терентiй Гаврилович носили гарний халат, я й дурно (ховає грошi) все зроблю, аби халат купили!

Марiя Iвановна. Гляди ж, Феногенушка! Павлина тут сидить i жде. (Говоре у прихожу.) Ви ж постарайтеся, Павлина, не жалiйте слiв, умовляючи.

Павлина (висунувшись у дверi). Будьте певнi. Я вже знаю, що говорить… (Причиняє дверi.)

Феноген. Та ви не тривожтесь, купимо!

Марiя Iвановна. Ради бога, Феногенушка! (Пiшла.)

Феноген, потiм Пузир i кравчиха.

Феноген (один). Гарно почався день: п'ять рубликiв вже маю.

Входе Пузир.

Пузир. Нiкого ще не було?

Феноген. Економи ждуть в конторi; а тут у нас сидить Павлiна з города, знаєте?

Пузир. Знаю. Чого їй треба? Це вже хоче покористуватись iменинами i здерти що-небудь. Терпiть не можу цiєї бiдноти. Як побачу старця, то, здається, тiкав би вiд нього скiлько сили.

Феноген. Щось принесла, не дає й глянуть, каже - подарунок.

Пузир. Клич!

Феноген (у дверi). Заходьте, Павлина.

Входе Павлина, з пакунком, закутаним у бiлу простиню.

Павлина (кланяється). З iменинами! Дай боже много лiт жить та багатiть.

Пузир. Спасибi. А це iцо?

Павлина. (розгортає). Вещ княжеська! Ночей недосипала, два мiсяцi удвох з дочкою працювали. Приймiть вiд бiдної вдови i не оставте своєю милостю.

Пузир. Що ж там таке, показуй мерщiй!

Павлина (показує). Богом присягаю, що нi у кого такого халата немає, - заказний.

Феноген. Ай халат, оце халат, так-так! У такiм халатi можна i на засiданiє в земський банк. Гляньте: буряки! I овечки!..

Пузир (розглядає). Скiлько ж ти за нього хочеш?

Павлина. Бархат лiонський, шовк як луб, а робота! Два мiсяцi трудились удвох!

Пузир. Ну, годi вже хвалить, товар видко, кажи, скiлько?

Павлина. Скiлько ваша ласка?

Пузир. Що там ласка! Чого доброго я помилюся i дам за нього бiльше, нiж ти сама хочеш. Кажи свою цiну за товар.

Павлина. Оцiнуйте самi… Феногенушка, ну, як по-вашому: ви свiт бачили, людей знаєте - оцiнуйте по совiстi.

Феноген (розглядав нiби мiркує). Що ж, сто карбованцiв.

Пузир. Тю!

Феноген. Чого ж тю?

Пузир. Купуй собi!

Феноген. Та, побий мене бог, при всiй своїй бiдностi дав би п'ятдесят рублiв.

Пузир. Ну то давай.

Феноген. Одно, що менi не до лиця, а друге - я буду у княжеськiм халатi, а ви в такiм, що сором i в руки взять, - не приходиться.

Пузир. То нiчого! Нарядишся, як пава, i будеш мене смiшить! Ха-ха! А люде пiзнають, де Феноген, а де хазяїн, хоч би я й рогожу надiв.

Феноген. Та хто його знає! А скiлько ж, справдi, ви, Павлино, хочете? Кажiть свою цiну.

Павлина. Тiлько для нашого благодiтеля можу вiддать за п'ятдесят!

Феноген. Все одно що дурно!

Пузир. А скiлько ти йому дала факторського?

Феноген. Заслужив… Спасибi… (Iде до дверей.)

Пузир. Ну, вернись! Що ти, жартiв не вмiєш розумiть?

Феноген. Я по совiстi кажу, а ви - фактор!

Пузир. Ну, ну! Беру вже халат, зроблю тобi приятнiсть! На! (Дає Павлинi грошi.) Переплатив карбованцiв десять. Ну що ж, переплатив - переплатив, це вже тобi на бiднiсть!

Павлина. Та цей халат коштує бiльше двохсот карбованцiв. Менi його Петро Тимофiєвич заказали, та тепер їм не до халата: вчора їх посадили в острог.

Пузир. Що? Петра - в острог?

Павлина. Посадили голубчика. Та я, як почула, що їм тепер не до халата…

Пузир. Вiдкiля ж ти це знаєш?

Павлина. Вчора про це весь город говорив.

Пузир. Та, може ж, це ще брехня?

Павлина. Всi лавки i склади, кажуть, опечатали.

Пузир. За вiщо ж, не чула?

Павлина. Бог його знає… Мошенство якесь!..

Пузир. Погано… Погано!

Павлина. Прощайте! (Вийшла.)

Феноген i Пузир.