Iван Карпенко-Карий - Хазяїн

Зозуля. Так я ж не брав, бога бiйтесь!

Лiхтаренко. То хтось другий взяв: з пальця ж не висмоктали.

Зозуля. То я за другого повинен страждать?

Лiхтаренко. А так. От тепер тебе розщитали, грiх покрився, все затихло, i хазяїн заспокоївся, не буде гризти других. Потiм, може, ще що пропаде, скажуть: Зозуля взяв, - а тебе вже нема, i знову тихо, i для других полегкiсть. Тут колесо так крутиться: одних даве, а другi проскакують!

Зозуля. У мене волосся на головi пiднiмається вiд ваших речей. Невже вам нi крихти не жаль мене, моєї честi i моєї сiм'ї? Я ж нiчого не взяв, i ще навiть не навчився красти, бо тiлько торiк з земледiльчеської школи вийшов. Ви ж цим псуєте навiк в моїм життi шлях: мене нiхто не прийме на службу!

Феноген. Приймуть! Нi доброго, нi злого атестата тобi не дадуть; публiкацiї об тiм, за вiщо тебе розщитали, нiгде не буде, то й мiсце, бог дасть, найдеш собi! Тiлько раю тобi: служи чесно, не паскудь своїх рук, то й ця вина тобi проститься; коли ж нас хто запитає: чого розщитали? - то i ми скажемо: сам не захотiв!

Зозуля. То це й уся порада? То й хазяїн те саме скаже?

Фєноген. Хазяїн сам сказав - розщитать тебе.

Зозуля. Боже мiй, боже мiй! Що ж я татовi скажу, що мати подума? Вони радiли, бiдолахи, що я на хорошому мiсцi, що буду їм помагать i менших братiв вивести в люде, i на тобi - прогнали, прогнали нi за що, а кажуть: украв! Боже мiй! Я украв! Та скорiше б у мене рука вiдсохла, нiж протягнулась до чужого, скорiще б мозок мiй висох в головi, нiж прошептав менi думку украсти! Невже нi в кого з вас не поворухнеться серце жалем на мої правдивi слова, що я так щиро вам кажу?

Лiхтаренко. Так говорять усi, кого приструнчить лихо. Звiдкiль же мiрку взять, щоб нею змiрять, що те, що ти говориш, - правда?

Зозуля. З серця, з серця чоловiчого повинна мiрка виникать, та тiлько серця в вас немає, а честь давно вже потеряли, бо ви самi злодюги i не повiрите нiкому, що вiн не краде так як ви. Бодай же дiтям вашим до всiх їх дiл таку, як ви до мене, мiрку прикладали! Кати бездушнi ви! (Пiшов.)

Лiхтаренко. Оце той дурень, що й в церквi б'ють!

Феноген. Смирився б, поплакав, походив, попросив, навколiшках попросив - i знову б прийняли; а вiн бач як носа пiднiма i так нас опаскудив, що коли б почув хто, то ще б подумав справдi, що ми злодiї…

Лiхтаренко. Таким дурнем колись i я був… А хто б тепер повiрив? Ха-ха-ха! Життя навчить. Молоде - дурне!.. Так я пiдожду в конторi, а ви про все доложите хазяїновi так, як слiд… Не забувайте тiлько нашої умови, тодi добре буде нам обом! (Пiшов.)

Феноген, а потiм Калинович, Соня i Пузир.

Феноген (сам). Бачив я комерчеських людей багато, а такого iдола, як Лiхтаренко, ще не доводилося бачить!

Входять на крильце Калинович, Соня i Пузир.

Пузир. Знаете, я б на вашiм мiснi з таким чудовим голосом у нротодiякони пiшов: вiчний i не важкий кусок хлiба!

Соня. Учитель гiмназiї, тату, бiльш обезпечений, нiж протодiякон.

Пузир. Нi, дочко, протодiякон i обезпече-ний бiльше, i якось виднiще мiсто!.. А приятно, приятно ви спiваєте. Отакий у мене був колись чабан: як заспiває, то всi плачуть!.. Що ж, неграмотний, - а вже я його вивiв би в дiякони. Ай спiвав, ай спiвав! Як заведе, бувало, "Он з-за гори, з-за лиману"… А-а! Чудово спiвав!

Калинович. Де ж i голосам буть, як не в народi. Що виростає на волi, серед степу широкого! А у вас, кажуть, єсть такi степи, що нагадують собою степ Гоголя?

Пузир. Не знаю, я на степах у Гоголя не бував!

Соня. Гоголь, тату, писатель; вiн в книжцi степ описав дуже гарно.

Пузир. Ха-ха! Який там в книжнi степ? От якби вiн побачив справжнiй степ без краю, па котрiм де-не-де мрiють отари овець, а тирса вище пояса, мов шовком землю укриває i шумить, шумить… Я всю молодiсть провiв у степу…

Калинович. А ви поетично малюєте степ… (До Сонi.) Талант!.. Прощайте!

Соня. Краще б ви поїхали нашими кiньми, правда, тату?

Пузир. А чом же такого спiваку та не одвезти!

Калинович. Спасибi! У мене є звощик.

Пузир. I весь час тут стоїть? Охота грошi тратить, певно, багато маєте… Ха-ха-ха!

Калинович (смiється). Буде з мене!

Пузир. Прощайте! Кланяйтесь начальницi гiмназiї - дуже приятна женщина, (Iдe.)

Калинович. Добре!

Bбiгає Харитон.

Харитон. Фелоген Петрович, нещастя: Зозуля повiсився!

Феноген. Де?

Харитон. Уранцi получив в конторi рощот, а оце свiжо повiсився!

Соня. Ай!!

Калинович. Хазяйське колесо роздавило!

Завiса.

Кабiнет.

Феноген (один. Читає лист). "Многоуважаємий Фе-ноген Петрович. Поспешаю очень спешно уведомлять вас, что даже очень весьма хорошее i доходное iмєнiє для вас нашлось. П'ятсот десят-ин, став рибний, водяной млин на два постава з фолюшами. От станцiї трьох з половиною верстов". (Говоре.) А де, то й не каже, боїться, що обiйдусь без нього, - хитрий з бiса. Ну, що ж далi? (Читає.) "У городi новость: сьогодня Петра Тимофеевича посадили в острог!" (Говоре.) Отака ловись! Банкротство не удалось. (Читає.) "Большой скандал, i многiм людям нещастя. На днях буду у ваших местах. Поговорiм подробно. Хазяїну об острог пока не говорiть. Ваш покорний слуга Григорiй Мойсєєвiч Маюфес". (Говоре.) Погано. Лiхтаренко казав, що у це дiло вскочив i наш хазяїн. Чи сказать йому, чи справдi промовчать? Мовчать краще, щоб не виявились часом мої стосунки з Маюфесом.