Iван Карпенко-Карий - Безталанна

Ганна.Багато наробиш, як раз у раз будеш до чоловiка липнуть.

Софiя. Та я не буду… От побачите, мамо, як я комин розмалюю.

Ганна.Ти краще позашпаровуй та черiнь добре вирiвняй, бо горшки перевертаються, а малювати не треба - то примха.

Гнат. Та нехай малює, краще для ока, хiба воно вам завадить?

Ганна.Не можна вже матерi й слова сказать твоїй жiнцi, наче я її з'їм! Тьфу на твої речi, - хоч в хатi не сиди… (Пiшла з хати.)

Гнат i Софiя.

Гнат. Гедзь матiр укусив.

Софiя. Не дратуй. Нехай собi. Я їм раз у раз змовчу, покорюсь, то вони й подобрiшають. Треба ж їм показать, що вони старшi. Аби ти, моє серденько, завше був до мене такий, як тепер, то менi нiчого тодi не страшно… Дивись, я зараз пiвника намалюю.

Гнат пiдходить до печi й дивиться. Бач?

Гнат. Хiба це пiвник? Це голуб!

Софiя. Ну, голуб. Це ти, я тебе намалювала. Ти мiй голуб! Еге?.. А тут буде проти нього голубка - це я… А ось квiточки, я люблю квiтки. Знаєш, я насiю в городi рожi, маку, повнякiв, чорнобривцiв… Боже, як люблю усякi квiтки, а ти любиш?

Гнат (взяв стеблину з вiника, умочив у глину i маже Софiю). Люблю.

Софiя. Ой! Постой же, я тебе щiткою помажу. (Хоче його помазать.)

Гнат ухиляється i вискакує в сiни.

Хiба ти не вернешся. (У дверi балака, а за дверима Гнат смiється.) Стривай, стривай, смiйся… ти будеш слать, то я тобi всього носа синькою обмажу - от гарний будеш, ха-ха-ха! Ну, йди вже, я не буду тепер мазать, єй-богу, не буду! От противний, мабуть, утiк надвiр. (Одчиня дверi.) Так i є, ха-ха-ха! Злякався. (Малює.) Боже, як гарно, коли любиш i тебе люблять, аж сльози вiд радощiв навертаються! От татко порадуються за моє щастя! А вони боялися, совiту-вали йти замiж у городi за шевця! Вiзьму у татка грошей i в недiлю молебствiє одправлю: за Гната, за татка i… за матiр, може, буде добрiща. (Спiва.)

На городi нивка,

Кругом материнка,

Там дiвчина жито жала,

Сама чорнобривка.

Жала ж вона, жала,

Стала спочивати.

Iшов козак дорогою,

Став її питати.

Здоров, здоров, козаченьку.

Помагай бiг, женче.

Вона ж стала, вiдказала:

Здоров бувай, серце!

А вже ж тая слава

На все село стала,

Що дiвчина козаченька

Серденьком назвала.

Гнат (одчиня дверi i пiдспiвує послiднi двi строчки). Не будеш мазать?

Софiя. Iди, iди!

Гнат (входе). Ну, не пустуй же, я тобi щось гарне скажу… Батько женуть бички i корову, вже бiля млина на тiм боцi.

Софiя. Побiжимо йому назустрiч!

Гнат. А хати нема на кого покинуть.

Софiя. То ти оставайся, а я побiжу. (Хутко витира руки й бiжить.)

Гнат (один). Голубонька моя! Яка весела в неї вдача! Не дає менi й задуматься… Слава богу, забув Варку! То, бувало. Варка iз голови не виходила - все перед очима стояла, а тепер байдуже… Недавно були вмiстi на роботi бiля машини, до мене й не балакала, а з другими пустувала та смiялась як несамовита, а потiм сiла у клунi та плакала тяжко так, що боже мiй… Я не витерпiв, спитав, чого олаче, а вона глянула на мене, хутко витерла очi, нiчого не сказала i побiгла до роботи… Жаль її, зав'язала свiй вiк! I я таки винен… Ну, та вже тепер не вернеш…

Входе Варка.

Варка. Здрастуй, Гнате!

Гнат (набiк). Тьфу, аж у серце шпигнуло. Здрастуй.

Варка. А Софiя де?

Гнат. Нащо тобi?

Варка. Чого ти такий сердитий?

Гнат. Я? З якої речi?

Варка. Ти-то знаєш. Голос сердитий! Вiзьми решето, вiддаси Софiї, я в неї позичала.

Гнат. Поклади. Одначе ти змарнiла!

Варка. Тю! А калинiвський панич казав менi, що вiн кращої й не бачив.

Гнат. Познайомилася вже? Скоро.

Варка. Найма до себе в горницi. Вже тричi приїздив.

Гнат. Що ж ти, пiдеш? Степана забула?

Варка. Ох, де там забула! Я не така, як другi, не скоро забуваю. Сам кажеш, що змарнiла… Журюся…

Гнат. А до панича все ж таки наймешся?

Варка. Побачу. Тим часом поїду в город, там розпитаю, де Степана дiли, буду шукать його, а не знайду Степана…

Гнат. То знайдеш Iвана?

Варка. Атож? Сохнуть не буду!

Гнат. На бiса i в город їздить, i до панича найматься… Така молодиця тiлько слiпого не приворожить. Ти б тут пошукала.

Варка. Я тут уже добре опеклася, i досi болить, нiяк загоїть не можу.

Гнат. Невже ще не забула?

Варка. Кого?

Гнат. Кого?.. А ти про кого балакаєш?

Варка. Догадайся.

Гнат. Чорт тебе знає! Хiба тебе розбереш.

Варка. Ха-ха-ха! Прощай!

Гнат (набiк). Сатана! (До Варки.) Стривай, чого тiкаєш?

Варка (зiтхає). Боюся.

Гнат. Такiвська! Кого ж ти боїшся?

Варка. Тебе.

Гнат (наближається). Хiба я вовк? Я не з'їм.

Варка. Так спалиш.