Iван Карпенко-Карий - Безталанна

Входе Ганна.

Ганна.Ще й досi возишся? Я думала, що ти вже й пiч помазала.

Софiя. Я, мамо, миттю справлюсь. (Хутко пiшла.)

Ганна (одна). Швидка на речах! А яка з тебе робiтниця? Пожила бiля татка в городi, чайку попила, а тепер би тiлько нiжилась. Ще й старий сюди притириться. Нужний вiн тут, як п'яте колесо до воза. Лишнiй рот. Та у мене недовго. Поки ще спускатиму яке врем'я, а там i насяду, їм тiлько змовчи, то й лапки покладуть, тодi сама працюй, гнися, а невiсточка буде вилежуваться! Чорта пухлого! Я й сама була невiсткою, мене не милували, аж шкура трiщала, робила, будеш i ти робить, я й на татка твого не подивлюся.

Входе Гнат.

Ганна.Де це ти був?

Гнат. Помагав Семеновi бики вчить.

Ганна.Краще б тин полагодив та рiв окопав, а то осунувся зовсiм.

Гнат (запалює цигарку й пуска дим у комин). Поспiю. Треба помогти другому, то й тобi поможуть. Софiїн батько сьогодня i нам бики прижене, от Семен i менi поможе.

Ганна.Чи старий i справдi тут буде жить?

Гнат. А що?

Ганна.Ще й пита! На бiса нам дармоїд здався?

Гнат. Багато там старий чоловiк з'їсть.

Ганна.Ого! Вiн за двох з'їсть - старi москалi їдять, як з немочi, а не зробе й за малу дитину.

Гнат. Треба ж йому десь притулок мать, де ж його дiнеш?

Ганна.Нехай у благодiльню йде.

Гнат. А якби вас у благодiльню одвезти?

Ганна.Бач, якого пса вигодувала? Матiр рiдну мiняє на жiнчиного батька. Може, ще є стара баба у Софiї, то й ту б прийняв? Багатир, сказано.

Гнат. Що з вами сталось, мамо? Коли не зо мною сваритесь, то на Софiю гримаєте.

Ганна.А хто ж вас навчить? Якби не старi люде, то ви б i за роботу не брались… Тримаю!.. Що ж ти менi звелиш - руки у твоєї жiнки цiлувать або хвалить тебе, що дармоїда приймаєш у хату?

Гнат. Та коли ж, бачите, наобiсiє слухать пiсля цiї та знов цiї!

Ганна.Мати наобiсiла? Добреi Треба й собi iти у прийми десь. (Iде з хати.) Дiждалась-таки свого - рiдний син виганяє… (Вийшла.)

Гнат (один). От i розбери! Любила мене мати, пестила, прямо як з писаною торбою носилася. Менi здавалось, що кращої, добрiшої матерi, як моя, i на свiтi нема, а от женився - мов одрiзало. Особливо мене пече-рiже, як вона почина до Софiї чiпляться! Ну й як тут витерпiть, щоб часом лихого слова не сказать? Ще, спасибi, Софiя змовчує, а то грiха й не обiбрався б. Ось i Софiя. Стривай - злякаю. (Притуляється до стiни.)

Входе Софiя з клунком, кладе ного бiля печi. Не бачить Гната.

Гнат. Здорова була, чорнява!

Софiя (кинулась). Ох! (Побачила Гната.) Гнат! (Пiд-бiга i б'є його шуткома потихеньку.) Ось тобi - чорнява!.. Злякав… (Обнiма й цiлує.) Де був, вражий сину? Я трошки утомилась. Сядемо. (Сiли на лавi рядом.) Дивись, як гарненько я прибрала, от зараз пiч вимажу i розмалюю її усякими квiтками i пiвниками. Побачиш, як гарно буде! У мене є жовтогаряча глина i синька! А матерi не бачив?

Гнат її обнiма.

О ти, мiй милий? Чи й тобi так весело зо мною, як менi з тобою? Чого ж ти мовчиш? Говори, смiйся, шуткуй!

Гнат. Постривай ти, щебетуха. Не даєш менi й слова вимовить, сама балакаєш та й дивуєшся, що я мовчу… Сьогодня батько будуть.

Софiя. Хто тобi сказав?

Гнат. Охрiм приїхав з города. Вiн кiньми - i обiгнав батька. Батько женуть пару бикiв i корову.

Софiя. Корову? От я рада! А якої мастi?

Гнат. Не питав. Дарованому коневi в зуби не дивляться.

Софiя. Коли б сiру. Я терпiть не можу рижих. От ми й хазяїни з тобою! Правда? А як розбагатiємо, зберемо грошей, то купимо коней пару. Правда? Ти любиш коней? Я люблю. На волах довго їхать, а кiньми тiлько ньокнув - i в городi.

Гнат. О ти, мiй соловеєчко, щебетунчик! (Пустують - обнiлiа її й цiлує.)

Софiя. Гнате! Вгадай, що я тобi скажу? Нi, не вгадаєш. (Шепче на ухо.)

Гнат. IIу?! А ти почiм знаєш?

Софiя. Я питала Параску, чого воно. (Шепче на ухо.) А вона й сказала. (Опуска очi соромливо.)

Гнат. Гляди ж, щоб син був!

Софiя (б'є його). От тобi, от тобi! Бач, який противний! Я йому на вухо, а вiн так i вивiз голосно.

Гнат. Ха-ха-ха! Хiба не однаково? (Цiлує.) Так гляди ж…

Входе Ганна.

Ганна.Ще не нацiлувались? Пора вже й за роботу браться!

Софiя. Я, мамо, все зробила, дивiться!

Ганна.А пiч, а просо треба стовкти.

Софiя. Пiч зараз розмалюю…

Гнат. А просо я й сам стовчу.

Ганна.Балуй, балуй! Може, й пiч сам помажеш?

Гнат. А як i пiч помажу, то що?

Тим часом Софiя проворно розмiшує глину i маже щiткою комин.

Ганна.Маж. Про мене, хоч i хлiб мiси, i обiдать вари сам.

Софiя. Не сердьтесь, мамо, на нього, то я винна. Я нi йому, нi вам нiчого не дам зробить бiля хати, я все сама зроблю…