Iван Карпенко-Карий - Безталанна

Дем'ян. Щось довго копаються старости.

Гнат (одскакує од вiкна). Зрадила!.. Так ти обманювала, смiялася надо много!.. О гадюче, єхидне кодло, не дiждеш же й ти празникувать весiллям свою зраду, я тобi зараз голову розiб'ю. (Витаскує з тину кiлок i кидається в хату.)

Дем'ян (придержує його). Що там? Чи ти не сказився?

Гнат. Пусти! Я уб'ю її, я спалю їй хату… я…

Омелько теж держить його.

Дем'ян. Та угамуйся, божевiльний! Ти не тямиш, що кажеш! Що ти там побачив таке страшне?

Гнат. Старости вже рушниками перев'язанi, а вона стоїть, усмiхається, наче вiк Степана кохала, ждала i рада, що дiждалась… Пустiть, я її задавлю, анахтему!

Омелько. Опам'ятайся! Сам же ти вiдцурався вiд неї, чого ж тепер єретуєшся? I не сором тобi? Чого ти хочеш? Присилувать Варку, щоб тебе любила?..

Гнат. Нi… Я сам не знаю! За серце ухватило!.. Не сподiвався, щоб так сталось!.. (Кида палицю.) Пустiть, проходить. I дурний же я, i навiжений справдi: посваривсь, вiдцурався i знову лiзу!.. Тьфу!.. Не дiждеш ти, щоб я так за тобою убивався i сам себе на страту вiв!.. Бачу тепер, як ти. любиш: хто перший посватав, за того й рушники подалаi Ходiм, хлопцi, у шинок, з мене могорич - я просватав Варку за Степана. (Спiва.)

Гурт пiдхоплює. Дiвчата вiдтягують одна другу од вiкна.

Коло млина, коло броду (двiчi)

П'ють голубки чисту воду.

Вони пили, буркотiли, (двiчi)

Iзнялися, полетiли.

Всi виходять.

Завiса.

У Гната в хатi. Яку хвилину нема нiкого на кону.

Входе Варка, а потiм Софiя.

Варка. Нема нiкого! Де ж вони? Воркують десь, закоханi, щасливi…

Софiя (вбiга). Варка. Здрастуй! Я забiгла до Параски, трошки посидiла, коли дивлюсь - хтось пiшов до нас. Я не впiзнала тебе. Сiдай, сестро.

Варка (зiтхнувши). Спасибi.

Софiя. Бiдненька! Ти, мабуть, скучаєш дуже за Степаном?

Варка. Де ж там i нi! Боже, як важко! Тiлько ж мiсяць прожили, тiлько щастя усмiхнулось, та й знов нахмарило.

Софiя. Хiба ти, сестро, не знала, що йому у москалi треба йти?

Варка. Не знала.

Софiя. Чом же було людей не розпитать? Так хутко все скоїлось: не вспiли ми з Гнатом побратися, як твого Степана узяли.

Варка. Хто ж сподiвався, що так станеться. Вiн один, думала - одиночок не беруть.

Софiя. Кажуть, якби у нього мати була, як от у Гната, або хоч баба стара, то не взяли б…

Варка. Таке вже моє щастя. Та бiда знайде, хоч i в пiч замажся.

Софiя. Правда. Божа воля. А ти не тужи, Варко, може, вiн скоро повернеться, другi через рiк вертаються.

Варка. Де вже'там! Менi все не так, як людям… А ти, Софiє, щаслива?

Софiя. Щаслива, сестро, така щаслива, що не знаю, як i сказать!

Варка. Не б'є тебе Гнат?

Софiя. I не лаялися ще.

Варка. В два мiсяцi другi разiв три поб'ються. Виходить, Гнат тебе любить?

Софiя. I любить, i жалiє, спасибi йому. Знаєш, сестро, менi все здається, що я дiвчина; а як гляну, що й Гнат бiля мене, та нагадаю, що ми чоловiк i жiнка, аж почервонiю, єй-богу!

Варка (набiк). У! Задавила б тебе! (До Софiї.) А знаєш, чого я до тебе зайшла? Дай менi решета великого.

Софiя. Добре. Посидь же трохи у мене.

Варка. Нiколи. Треба жито однести у млин, у мене нема кому - я сама.

Софiя. Стривай же, я зараз принесу - воно, здається, у коморi. (Виходе.)

Варка (одна). Щаслива!.. Поки Степан був дома, а Гнат ще не женився - i я була щаслива! Щаслива була тим, що в вiчi Гнатовi смiялась, а вiн лютував i ревнував мене до чоловiка! Я празникувала!.. Вирядюсь, вийду з Степаном i дражню, бувало, Гната. О, як любо кепкувать над ворогом!.. Тепер хвортуна повернулась другим боком: Степана мого взяли у москалi в той самий день, як Гнат женився на Софiї, а я зосталася одна, i знов виплила наверх люта мука: я ревную Гната до Софiї. Здається менi, що я ненавидю Гната, а серце кровiю обливається, що вiн живе з другою! О, чого б я не зробила, щоб тiлько Гната причарувать до себе!! Я на погибель готова, менi тепер однаково! Не в'януть же менi, не сушить своєї краси, поки Степан повернеться!..

Входе Софiя з решетом.

Софiя (дає решето). Ти б заходила частiше, все б не так скучала.

Варка. Спасибi тобi, сестро, за добре слово. Прощай тим часом. (Пiшла.)

Софiя. Iди здорова. (Одна.) Бiдна Варка, як менi її жаль. Я б умерла вiд горя, якби мого Гната тепер у москалi взяли. Де ж це Гнат? Вийде куди-небудь на часок, а менi зараз скучно без нього робиться. Стривай, щось менi треба зробити… Ага… (Достає з скринi скатерку й накриває стiл.) Коли б татко до нас мерщiй перебрались. Отодi я буду зовсiм, зовсiм щаслива. Батько куплять нам пару бичкiв i корову менi куплять…