Iван Карпенко-Карий - Безталанна

Справа виходять 1-а i 2-а дiвчата.

1-а дiвчина. Iди хутче, лiзеш.

2-а дiвчина. Та стривай, я вже втомилась. Чого ти так женешся?

1-а дiвчина. Та як же? У мене вiд цiкавостi аж дух захоплює! Степан свата Варку - i не дурний! Наче не зна, що вони любляться з Гнатом!.. Менi, сестро, i жаль Степана, i рада я буду подивиться на нього, як вiн вилiзе з хати, пiдгорнувши хвоста, мов та собака, що пiймалась на шкодi та покуштувала доброго дрючка! Нехай не лiзе - хiба мало дiвчат!.. I вiн туди ж, до Варки! Сховаймося, бо вже, либонь, iдуть. Тiлько старости у хату - а ми пiд вiкно.

Ховаються за хату.

Справа виходять Степан i 1 -й та 2-й старости.

1-й староста. Ну, тепер понюхать, понюхать, та й боже поможи! (Шука за халявою.) Отак, нема!

2-й староста. Що там?

1-й староста. Захапався i рiжок з табакою забув дома.

2-й староста. Та ну його, хiба ти не обiйдешся й години без тiєї поганi?

1-й староста. Не можу довго сидiть, як не нюхаю: зараз сердюсь i до всiх чiпляюсь… Я й уночi нюхаю, прокинусь i нюхаю, а не понюхаю - не засну! Побiжи, Степане, вiзьми на столi рiжок.

Степан пiшов.

2-й староста. Чорт батька зна, що вигадав, - нюхать. Вже далеко краще - курить. А то наб'є того носа табакою так, що й говорить не може… ще й вишнiвка… тьфу!

1-й староста. Привик. Я тiлько пiсля сповiдi не нюхаю та в страсну п'ятницю… i не повiриш: хоч на горищi сиди, так i порива лаяться, аж за серце смокче… прямо сумно! Так i кортить, так i кортить… Як же потягну добру пучку - зараз повеселiю… Проста табака вже й не бере: нiс заляга; тепера посовiтували мiшать у табаку товченого стекла.

2-й староста. Стекла?! Ото! Для чого?

1-й староста. Щоб продирало у носi; а то як заб'ється нiс, то треба ходить роззявивши рота, бо носом вже не дихнеш.

2-й староста. Та кинь його к бiсу, а то ще задавить.

Степан приносить рiжок.

1-й староста (нюха). Однаково умирать!.. Чудний ти: для чого тодi й нiс бог дав, коли не нюхать?.. Мене аж жаль бере, як гляну на твого носа: така чудесна посудина i так даремно пустує. Якби менi такий нiс, як у тебе, то я б нiчого й не хотiв.

2-й староста. Який же у мене нiс, що ти з посудою його рiвняєш? Що ж то у мене нiс - як мазниця, чи що?.. Якби ти менi не кум, то я вилаяв би тебе, як послiдню свиню.

1-й староста. Та не сердься, куме, хiба ти винен, що тобi такого носа вчеплено?

2-й староста. Отже, ти мене роздратуєш, i я не пiду з тобою за старосту! Єй-богу, вернуся додому.

Степан. Та господь з вами! Ви за носа посваритесь, а я ж чим винен? Iдiть, ради бога, бо ще й поснуть.у хатi, поки зберемося!

2-й староста. Нехай не вигадує…

1-й староста. Iди, iди, я вже не буду, ти, бачу, жартiв не знаєш.

2-й староста (iде в хату). Гарнi жарти! Ще посудою продражнять.

1-й староста (нюха). Нiс, як галанський огiрок, а вiн ще й сердиться… (Пiшов у хату.)

Степан (один). Пiшли. Слава богу!

1-а i 2-а дiвчата виходять з-за хати.

Хтось вже й визира! Не люблю страх цiкавих людей… У хату, кажуть, iти не можна, поки не покличуть, а надворi стовбичить якось чудно. Пiду постою в сiнях, поки що. (Пiшов.)

1-а й 2-а дiвчата виходять.

1-а i 2-а дiвчата.

1-а дiвчина. Чи ти бачила? Уже пiшов у хату! Виходить, Варка дає за нього рушники? Це так?..

2-а дiвчина (пiдходить до вiкна). Нi, Степана в хатi ще не видко. Хто ж то пiшов? То ж вiн, либонь.

1-а дiвчина. Пусти, iде я загляну!

За лаштунками парубки спiвають i пiдходять все ближче.

2-а дiвчина. Парубки йдуть. Чула, що казали? Будуть свистiть i тюкать на Степана… от бiдний!.. Парубки.

Та жила собi та удiвонька

Та на край села.

Мала собi та удiвонька

Сина-сокола! i т. д.

Пiсня спiвається не гучно. Дiвчата одна другу вiдтягують од вiкна й заглядають. Прибiгають з правого боку ще дiвчата, тож заглядають у вiкно. Смiх. Пiсня стиха.

1-а дiвчина (сплеснувши руками). Ой ненько! Подала, подала рушники! От тобi й Степан.

2-а дiвчина (одтяга її). Нi! Брешеш! Стривай, iде я гляну. Так i є! Степан увiйшов. Здоровий та рябий! Де ж вiн був?..

1-а дiвчина (загляда через плечi). А як же тепер Гнат?

Входять Гнат, Омелько, Дем'ян i парубки.

Гнат. Диви! I справдi тут сватання. Дем'ян. Я ж тобi казав.

Гнат. Глядiть же, братцi, пропустимо старостiв, а Степана оточимо й будем править могорич!

Дем'ян. Могорич? Ха-ха-ха! От чудасiя! Вiн гарбуза винесе, та ще и могорич! Ну й видумав!

Омелько. Ми з Харитоном будемо свистiть що є духу!

Дем'ян. А ми з Петром - тюкать, а ви всi регочiть.

Гнат. Тiлько не зразу - цур не вискакувать попереду, то вже пiсля, як вiн сам скаже, що гарбуза з'їв! Стривайте, я подивлюся, що там дiється. (Пiдходе до вiкна.) Пропустiть. (Його пропускають, вiн загляда у вiкно.)