Iван Карпенко-Карий - Бурлака

Десятник. Здорова, бiсова тiнь, напер, то воно й вилiзло.

Старшина. Ти завжди так глядиш. Аж досадно, їй-богу! Тепер вiн з Бурлакою, певно, уже поїхав в город! От тобi й пропала справа, а!..

Сидiр. Та хто ж його знав, що таке скоїться.

Старшина. Хто знав, хто знав!.. Треба було знать. Ти ж знав, що Петро сидiв у холоднiй, то вже ж вiн розказав Олексi про Бурлаку, а племенник такий, як i дядько, розбишака подухалий, от i втiк! Що ж тепер робить?

Сидip. Та що робить?.. 'А дивiться - он маячить: то ж Бурлака потяг на весiлля!

Старшина (приглядається). Так, вiн. (Так, щоб десятники не чули). А Галя на весiллi?

Сидiр. Там i вона, танцює з парубками; я оце звiдтiля прийшов. Панас їй духу надає, щоб не журилась; вiн усiм розказує, що Олекса не пiде у москалi.

Старшина (зiтхнувши). Ну, то ще побачимо. Поки хвалько нахвалиться, то будько набудеться! I чого ти не заарештував його на сходi? Тепер мудруй.

Сидiр. Еге, чого? Добре вам казать - чого! Хiба ви не знаєте? Вiн так розпалився, що до нього страшно було й приступить.

Старшина. Отож-то бо й бiда, що ти смiливий тiлько, як треба Петра або кого ще смирнiщого взять, а як при-йшлося Бурлаку, то й тпру.

Сидiр. Ну й чудно ви розказуєте! А якби тьопнув кiлком чи каменем по головi? У мене ж дiти є!

Старшина. Мабуть, менi самому треба прийняться за нього, бо ти нiчого не зробиш, тiлько хвалиться умiєш та совiти давать! Розбери дiло: як тiлько ми сьогодня не заарештуємо Бурлаку, то вiн завтра буде у воїнському при-сутствiю, - тодi за Олексу спечемо рака, бо його не приймуть, вiн докаже, що вiльготний. А тiлько вiн вигра цю справу, тодi пиши усе пропало. От тобi одно, а друге - писар совiтує держать його пiд арештом, поки приговора не зробимо вислать Бурлаку зовсiм з села. Тепер вiн не покине нас, поки свого не доб'ється. То й нехай посидить, а приговор, - i гайда! Бач, харпак, волость щитать захотiв, скрiзь йому дiло!

Сидiр. А так, так! Його треба десь дiть, вiн не тiлько щитать волость, а пiдбивав громаду, щоб другого старшину вибрали, я сам чув!

Старшина. Та ти менi не кажи, я його знаю добре, - збiрщиком при ньому був, -як собака на сiнi: сам не їсть i другому не дає. Вредний iрод, а як удариться оце до начальства, то й Казюка не поможе. Казюку, кажуть, чорт пiдкинув його матерi замiсть настоящої дитини, котру баба забула перехрестить, як воно родилось, а дитину взяв до себе; ну, а Бурлака з дiда-прадiда наклада з чортами, то ще хто його зна, котрий переваже.

Сидiр. На бiсового ж батька зачiпали? Зразу треба було з ним замирить. А все через кого? Через дiвку…

Старшина. Сидоре, знай же честь. Тобi тiлько дозволь за стiл, то ти й на стiл… Щоб я, начальник, та дивився в руки Бурлацi, а не дiжде! Який би я тодi був старшина, хто б мене боявся, всi б знали: що Бурлака скаже, так i буде.

Сидiр. Робiть, як знаєте, ви - голова.

Старшина. Отже, слухай сюди: Бурлака на тiм боцi, на весiллi, то вiн неминуче буде йти цiєю вулицею назад.

Сидiр. Я вже догадуюсь: ви хочете тут Панаса злапать? Єй-богу, Михайло Михайловичу, страшно до нього пiдступать, - смертоубiйство буде!

Старшина. Та й дурний же ти, а ще хвалишся розумом!

Сидiр. Ну, то кажiть ви, що придумали, бо, виходить, я не догадуюсь.

Старшина. Вiн пiде спать п'яненький, а ми назирцi за ним та сонного його зв'яжемо - i у холодну, нехай посидить, поки Олексу здамо у москалi; а там - вiдер десять горiлки, побалакаємо з громадою, зробимо приговор i пошлемо Бурлаку подальш вiдцiля, - нехай там волость щита чи, про'мене, хоч i старшиною буде! Тямиш? Де тобi! А ми всяку резолюцiю вже з писарем поклали.

Сидiр. От, голова, так голова! Ну, нехай хто другий муд-рiще пригадає, нехай, мовляли, посидить! Так точно, нехай посидить!

Тим часом десятники залаштували вiкно.

Десятник. Готово!

Старшина (огляда). Так добре! Тепер два чоловiка iдiть шукать Олексу i хоч з-пiд землi викопайте, а щоб на ранок був, а ми вчотирьох посiдаймо отам бiля рову. Надворi темно, нiхто не примiтить.

Розходяться.

Сидiр. Стривайте; чуєте - хтось спiва.

Старшина. Еге. Ходiм! Я тебе провчу, я тобi покажу - щитать волость, бунтовать громаду! Будеш мене згадувать! О, ти не знаєш ще Михайла Михайловича, то будеш знать! (Виходить).

Семен (п'яний, спiва).

Добра горiлка, краща вiд меду' Вип'ємо, куме, ще й у середу!

Продаймо, куме, рябу телицю, Вип'ємо, куме, ще й у п'ятницю!

Крутився, крутився i не попав на той бiк! Чи втраплю ж я хоч додому? Це ж, здається, моя клуня! (Приглядується до куща). Моя!.. Га? (Оглядається навкруги). Хтось звав, а нiкого не видко… Так, так! (Приглядається). Клуня, iменно клуня! Он i чорногуз! Тут i ляжу… (Стає на колiна i хоче скинуть свиту). О, хтось гомонить, мабуть, жiнка вийшла! (Надiва свиту). Пiду у хату! (Хоче пiдняться i сiда).