Iван Карпенко-Карий - Бурлака

Бурлака. А щоб ти своїх дiтей не побачив, коли це станеться! (Силкується розiрвать вiрьовки.) У!!

Старшина. Ха-ха-ха! Не розiрвеш! Вiрьовка нова!

Бурлака. Караул, розбiйники!

Сидiр (б'є Бурлаку по шиї). От тобi розбiйники! (Пхає його в дверi, звiдкiль чуть стогiн. Сидiр замика дверi.) Сиди там! Ач, укусив за пальця, чиста собака!

Старшина. Тепер тiлько Олексу знайти - i дiло наше гуде!

Сидip. А де ж вiн дiнеться? Знайдемо, може, вже й ведуть.

Старшина. Ходiм, хлопцi, до мене, по трудах, я дам вам по чарцi. Натомились добре. Я вже думав - випручається. Здоровий страшенно. Де ж, одвiрок вирвав рукою! I Вигулявся коло овець. Нехай тепер попостить. Ти, Сидоре, його доглядай, поки я приїду з прийому, а там ми йому дорогу найдемо.

Сидiр. Та вже будьте певнi!

Виходять. Парубки переходять кон i спiвають: "Ой чумаче, чумаче…"

Прiська штовхає Петра, а той опинається.

Прiська. Iди, iди! Посидiв у холоднiй, то ще хочеш посидiть.

Петро. Та менi треба було Панаса знайти.

Прiська. Знаю я, якого Панаса! Чого ти витрiщав очi на Iваниху?

Петро (смiється добродушно). Ну, та й дурна ти, вража баба! Сказано - баба, та й годi! Тобi раз у раз на думцi пусте! От хiба… Пусти, менi треба безпремiнно Панаса найти, вiн мене шукав!

Прiська. Говори кому iнчому, а я знаю тебе, здорова собака! Тобi однiєї жiнки мало!

Петро (обнiма Прiську). Ох ти, моя голубко!

Прiська (штовхає Петра). Та вiдчепись, марюко! Петро. От напасть! Удень старшина, а вночi жiнка пiд арештом держать.

Щезають.

Трiщить вiкно в холоднiй. Потiм випадають дошки, i Панас вилазить.

Панас. О господи милосердний! Зроду такого сорому не переживав, як оце прийшлось на старiсть! О, тепер же або жив не буду, або тебе доконаю! Землею, небом i богом заприсягаюсь, що мав би згнить в острозi, а це тобi, Михайло, не пройде даремно!

Завiса.

Волосне правленiє.

Писар (сидить на землi сонний, протирає очi i оглядається кругом). Оце так, у волостi i заснув. (Стогне, пiднiмаючись з землi, i береться за голову.) А у головi гуде, то, єй-богу, неначе вiтер у димарi! Учора передав кутi меду. Добре, хоч рано прокинувся, - нiхто не бачив, що я тут валявся. Аж за серце смокче, так погано! (Позiхає i потягається.) А тут ще й роботи до бiса… Послали в город бумагу, щоб Бурлаку арештували i як безпашпортного привели. Оце сьогодня повинен. зiбраться сход i пiдписать приговор, щоб як Бурлаку приведуть, то ми його назад. Треба писать приговор, поки що. Я так думаю, що Бурлака, як насидиться в острозi, то укоськається i, хоч його i вернуть, перестане лiзти у вiчi. Тодi вп'ять кури!.. Погано буде, як вiн там успiв набрехать справниковi! Тiлько ж Казюка не повинен допустить, распоряженiє здєлано акуратно!

Сидiр (входить). А ви вже тут? Раненько!

Писар. Бо тут i спав.

Сидiр. Невже!

Писар. Єй-богу! Не тямлю, як i розiйшлися!

Сидiр. Добре смикнули!

Писар. А ви хiба менше за мене?

Сидiр. Так хоч додому дотяг. Учора старшина казав, щоб виготовили приговор за Бурлаку, до схода. Скоро люди почнуть збираться на сход. Я оце знову декого похмеляв.

Писар (сiда за стiл). Руки так тремтять, неначе пропасниця трусить! (Бере перо.) Еге, й пера не вдержиш! Нi, мабуть, треба пропустить, бо такого тут нашкрябаю, що й сам опiсля не розберу. (Чистить ножичком перо.) З тiєю ще статистiкою одно нещастя; треба мерщiй кiнчать. (Кривиться i береться за голову). Чи вас чортики не хапають?

Сидiр. Хапали, та я вже похмелився.

Писар. Так iдiть принесiть мерщiй, бо менi треба писать, а тут руки не стоять! Добре, що вчора написав за Петра до учителiв. А йому загадували, щоб прийшов? |

Сидiр. Аякже, вiн повинен скоро прийти.

Писар. Треба до схода його вислать, щоб не мiшав, бо | як вiн є, то багато за ним тягне руку. (Передивляється бумаги.) Не сьогодня-завтра буде подтвержденiє вiд станового. Чого ж ви мнетесь? Iдiть мерщiй!

Сидiр. Зараз, зараз! Тiлько покиньте ви ту статистiку, а пишiть, що нужнiще. (Виходить.)

Писар (сам). Ну, коли ти тут будеш робить? Раз поз раз i оказiя! Олексу у москалi здали, то вдвох з старшиною чотири днi i чотири ночi пили. (Крутить цигарку.) Нехай старшина на радощах: вiн, старий дурень, i досi дума, що Галя пiде за нього замiж, як Олекси не стане в селi, а вже я з якої речi пив - сам не знаю. "Пий, - каже, - за те, що розумно придумав i зробив так, що Олекса, маючи вiльготу, пiшов у москалi". I пили донське, аж у город їздили! Та так був опух вiд перепою, що як глянув дома у дзеркало - перелякався: дивлюсь у дзеркало, а звiдтiль визира собака. Єй! Оглянувся кругом - собаки й у хатi нема. Коли я гарненько придивлюся, аж то мiй вид на собачий перевiвся. Пiсля того, мабуть, днiв п'ять не пив, поки одтух, i принявся був за статистiку, а тут нова оказiя. Тепер, чого доброго, знову до собаки доп'єшся! (Бере бумаги i чита то одну, то другу, показує вид, що не розбира. Одкашлюється i знову чита. Далi бере щоти.) Озимої пшеницi посiяно двiстi десятин. (Кладе на щотах двiстi.) Нi, поставимо сто п'ятдесят… А як скажуть - мало! Нехай двiстi. (Щита.) Не виходить iтог, хоть сказися! (Одклада лист i бере другий.) З цiєю хвормою пiдождемо - на свiжу пам'ять зроблю. (Бере знову лист i б'є по бумазi.) Оця менi хворма трудна! Позавчора мудровав, мудровав про фабрики - на превелику силу склав. Та ще бог його зна, як воно буде: олiйницi не щитав, може, i вони хвабрики? Головоломне дiло, а навiщо воно - i сам не знаю. Торiк становий лаяв мене, що й опiзнився, i напутав багато, i як його й не на-путаєш, коли каждодневно в головi чмелi гудуть. (Щита: скида те, що поклав, знову щита.) Чого той Сидiр бариться, - уже аж за печiнку тягне! Як похмелишся, наче трохи порозумнiшаєш. (Щита.) Мужська пола дворян… Скiлько їх? (Кладе на щотах.) Тридцять п'ять! Ну, а як бiльше або менше? (Смiється.) Та нехай iдуть та самi полiчать. Тридцять п'ять - так i буде! Женська пола…