Iван Карпенко-Карий - Бурлака

Бурлака (за лаштунками спiває).

Ой наступила та чорная хмара,

Став дощ накрапать,

Ой там збиралась бiдна голота

До корчми гулять.

Ой нумо, хлопцi, та по пiвкварти,

Та будемо пить.

А хто з нас, братцi, буде смiяться,

Того будем бить.

Ой iде багач, ой iде дукач,

Насмiхається:

Ой за що, за що вража голота Напивається? Ой один устав, за чуба достав, Другий в шию б'є: Ой не йди туди, превражий сину, Де голота п'є! Еге, iменно - не йди! Мабуть, старшина догадався, що не прийшов на весiлля, бо пом'яв би боки. Кудою ж це Петро пiшов? Чи не зайшов вiн до Дмитра? Випив i забув, що удосвiта треба їхать в город. (Натикається на Семена.) О, чи не Петро?

Семен. Це ти, Ярино? Одведи мене в хату, бо в клунi холодно.

Бурлака. Семен! Чи тобi ж пить горiлку? Гай-гай! Вже й не тямить, де вiн.

Семен. Та не бреши, не бреши, Ярино! Це ти мене лякаєш, перемiнила голос… Ач, яка хитра, ну, не вража баба… (Смiється). Яка!.. Диви, ще й пустує. Веди мене у хату.

Бурлака (смiється). Бач, як розпатякався! Треба одвести до хати, бо надворi темно, ще хто-небудь наїде. (Пiдходить i пiдводить Семена). Ходiм, ходiм, овечко, додому!

Семен (цiлує Панаса). Жiнко моя, голубко, Ярино, спасибi, спасибi!

Бурлака. О мiй баранчик дурненький! Ти б лучче воду пив, нiж горiлку, - бач, як намок, насилу пiднiму. (Бере на руки, як дитину, i виходить з ним.)

Старшина, Сидiр два десятники крадуться з другого боку.

Старшина (показує). Бачили, хлопцi? Ходiмо ж назирцi за ним. Як тiлько засне, то ми його тодi насядемо, зв'яжемо i в холодну вiдтарабанимо. Нехай там посидить зв'язаний до ранку, а вранцi ми йому хлосту дамо.

Ходiм!

Пiшли. Яка хвиля - тиша, здалеку чуть знову - скрипка i бубон грають.

Олекса (крадеться). Скрiзь тихо! Здається, нiкого нема! Був дома i не застав дядька, пiшов пiдводу шукать у город. От напасть! Утiк з холодної, щоб хоч побачиться з Галею. Пiшов би на весiлля - страшно: чого доброго, там здибають, як кинуться шукать. Та вже скоро повиннi дiвчата йти з того боку, так я тут i побачу Галю. Ач, стара собака! Чого заманулось? Молодої дiвчини, та ще найкращої! Думав, як бiдна, то й поквапиться. Не в тi взувся! Ще… бог змилувався, хоч дядько Панас надiйшли, to не дадуть пропасти, а то прямо хоч живий у землю лiзь, та й годi. Сьогодня Петро в холоднiй розказував, що дядько завтра поїдуть до справника. Постривай, лисий, коли б менi тiлько вiдбуть цю оказiю, я тобi бебехи надсаджу, пiймаю я тебе у дячихи!

Дiвчата (спiвають весiльну пiсню i переходять кон).

"На добранiч, подружино,

Бо вже ми йдемо,

Уже ж твоє дiвовання

Собi беремо".

"Ой берiте, подруженьки,

Та дiлiться,

Та за моє дiвовання

Не сварiться!"

Як дiвчата переходять кон, Олекса пiдбiга до Галi i придержує її.

Галя. Хто це?

Олекса. Голубко моя, це я.

Галя. Ти, Олексо? Тебе випустили? Ну, слава богу! Що, угамовався старшина?

Олекса. Де там тобi угамовався! Я втiк, щоб з тобою побачиться та побалакать, бо завтра треба їхать у прийом.

Галя (обнiмає його). Бiдненький!

Олекса (обнявши Галю одною рукою). Нi, моя зоре! Я багатiший далеко вiд старшини, бо ти мене любиш!

Галя (тулиться до нього). Бач, який багач! А що ж я буду робить, як тебе приймуть у москалi?

Олекса. Дядько переказували через Петра, щоб не боявся. Старшина хоче пiдлогом вiддать мене, щоб тебе висватать. Я вiльготний, кажуть.

Галя. А щоб вiн не дiждав, щоб я пiшла за нього замiж! Що собi в голову забрав! Аби ти мене не забув, а я буду i з москалiв тебе дожидаться, орле мiй!

Олекса. Моя лебiдонько!

Цiлуються.

Галя. Серце!

Мовчать.

Олекса. I чого їм треба, пекельним душам? Та нехай вони тямляться, тепер я щасливий. Я не вмiю тобi сказать, як менi гарно! А вимучився за цi два днi, що тебе не бачив, страх, здалось - год сидю. Тепер мов i бiди нiякої не було.

Галя. А менi зараз i думки нiякi в голову не йдуть. Мовчала б отак цiлу нiч! Так би й заснула!

Олекса. Ходiм до вас на город, там посидимо.

Здалеку чуть голос Панаса: "Бодай тебе завiйна взяла!"

Галя. Чуєш?

Прислухаються. Голос Бурлаки: "Спалю, всю худобу порiжу!"

Олекса. Хтось б'ється чи в холодну когось ведуть, тiкаймо!

Виходять. Голос Бурлаки: "Сонного зв'язав та й знущаєшся! Бодай вам руки покорчило! Луципiр!" Голос старшини: "Ходiм, ходiм, голубчику, у холодну!"

Виводять Панаса зв'язаного.

Бурлака. Я тобi цього в вiк вiчний не подарую! Унукам закажеш! Не будеш же ти мене держать у холоднiй до смертi.

Старшина. Добре, добре! От як завтра дамо хлосту, то посмирнiшаєш, о, посмирнiщаєш!