Олег Шинкаренко - Кагарлик

“Однако же мало найдется таких, што внемлят мне, а правде баючи, то и вовсе их нету никогда. На кожную сотню слов, мною говоримую, только одно до ух людских доходит, да и то кокое-то бессмысленное вроде “понеже”. А што понеже? Куды понеже? К чему это понеже присмыкается? Никто и растолковать не может. И што мне тогды вовсе умолкнуть? Нет! Измолкать не буду ни под каким предлогом либо местоимением, а сразу же испочну речь свою дивномудрую об Росии да об том, како возможно возвернуть обратно все ея пространные завоевания. Вопервых конешно же надобно от содомитских грехопадников избавитца немедля и лутше их оскоплять”.

“Потому важно это, што они злосным образом коренное население державы нашей приуменьшить алчут. Ясно, што сами они до такой пакости додумать не смогли бы ни в жизнь, а все это им нашептали агенты заморския. Потому вовторых Расеюшке агентов истребить надобно. А расплодилося их на харчах наших православных видимо-невидимо. Выдь лишь да кинь оком во всю ширь и враз узришь, како черным-черно до самых до околиц. Энто все они. Так што агентов надо ловить и бить. А штаба перебить всех ково надоть, то могучим орудием запастись потребно. Святые Минин с Пожарским пользовали вострый топор супротив супостатов иноземных, ноне же иные времена”.

“Кокое же нам нонче надобно орудие? Это и есть наша третья задача. И тут зрю я в самый корень материального мира во спасение духовнага идеалу от презренной ржи материализму. Призвать на подмогу мы должны поля тахионныя. Оне, што пуще прыти световой движутся, нарушат причинно-следственную взаимосвязь и тогда смогем мы оковы вульгарной логики поправ отринуть путы гомосексуального разврата. Теоретическая часть данной проблемы уж давно разработана заморскими учеными, хотя на самом деле — украдена у Росии. Это значит што тахионныя поля смогут возвернуть все обратно как было оно ранее. Так возвернем жа! Пришол тот великий час, когда руский человек сотворит мнимую массу”.

“Масса мнимая так в руки не дастся. Искать ея долго надобно, изойти все пути-дороги, в чем я преуспел немало, хотя и лаптей истер безмерно. Воитель подобный мне ловитва легкая для душегубов. Цель моя смутна и в дальних краях не презревается. Поди туды незнамо куды принеси то незнамо што. А может и нет ее никакой массы-то мнимой? Может это все извет какой супротив меня составлен штобы в земли суровые заманить на погибель на верную? Таковы мысли одолевали меня аж до того самого момента, когда пуля вражеска пробила мое ветхое тело. И покоюсь я теперь во котомке у раба божия Сашки Сагайдачного”.

“Все ще шукаєш Олену?” — спитав мене Бірджир. — “І вона мене шукає. Я постійно чую від людей, що вона тільки-но була тут поруч і питала про мене. Ясно, що вона не може залишатися на одному місці, бо я сам постійно кудись їду, але досі наші шляхи не перетиналися. Сьогодні намагався пригадати її голос і знов нічого не вийшло”. — “Грай на гармошці, вона впізнає тебе за нею”. — “Як же вона впізнає?” — “Ця мелодія. “Єлисейські поля”, вона теж знає її, бо ти грав колись для неї. Пам’ятаєш, я колись казав тобі про спогади? Вони бувають власні і чужі”.

“Музика — це чужі спогади, які можуть перетворитися на власні. І це ваш єдиний спільний спогад. Якщо б не спогади, люди би мало цікавилися один одним. Все, що ти насправді пам’ятаєш про Олену, зникло, але це не значить, що його ніколи не існувало. Кожен хоч раз відчував колись відбиток зниклого спогаду. Він нагадує яму від вирваного з коренем дерева. З її глибини можна уявити собі розмір втраченого. Порожнеча, яка утворилася після копіювання твоєї свідомості, така величезна, що затягла тебе цілком. Ти мусиш високо підстрибувати, аби побачити над її краєм хоч щось, бодай на мить. Така вже твоя доля”.

Кінь Горбачов неквапно йшов шляхом до села Лісники. Сніг почав танути і хлюпав під його копитами та колесами брички. Вітер дув такий самий, як і півроку тому — холодний та пронизливий — такий самий, як і півмільйону років тому. “Горбачов, — сказав Бірджир. — Він колись показав Маргарет Тетчер розроблену у Москві схему ядерного знищення Британії. За це його дуже не люблять в Росії. Цікаво, чому Микола назвав так свого коня? Припустимо, він підпав під вплив російської пропаганди та вважає Горбачова зрадником. Тоді єдиний шлях помститися — шмагати батогом коня, названого його прізвищем. Але звідки Микола міг дізнатися про Горбачова?”