Олег Шинкаренко: Як ховають у Запоріжжі у лютому 2006 року

Родичі та запрошені прибувають на місце поховання у автобусі, що торохкотить, мов мішок з кістками. Вже цілий місяць морози сягають двадцяти градусів, тож земля промерзла і лопаті не підвладна, тому могильщики дістають пристрій для розігріву ґрунту: величезний ґумовий скат. Пристрій вкладається на місце гаданого розкопування, після чого його обливають бензином та підпалюють. Стовп диму здіймається у байдуже небо лютого. Здалека можна подумати, що це не поховання, а кремація, але це не кремація, а поховання. Люди нічого не п’ють, не плачуть і не цілуються — все рідке одразу стає твердим. Чоловік покійної скаржиться: хто ж тепер сваритиме мене вранці? Подружки небіжчиці втішають невтішного вдівця та обіцяють дзвонити та сварити по телефону, а, якщо вони вранці будуть на роботі, то сваритимуть вони його з робочого телефону але недовго, аби не займати подовгу службовий номер. Одна дотепна жінка каже, що сваритиме його у письмовій формі, а по святах навіть клянеться надсилати листівки з прокльонами.

Незабаром земля стає достатньо прогрітою, аби можна було викопати неглибоку яму. Після того, як неглибока яма викопана, у неї риють ще одну — глибшу, а в тій — наступну — найглибшу. Таким чином утворюється східчаста виїмка, якою дуже зручно спуститися вниз, аби сховатися від пронизливого вітру, що всі й роблять. Копачі трохи приголомшено спостерігають за ситуацією, та нічого не роблять, тому що не вони тут головні. Головного взагалі немає нікого — це лише на весіллі тамада керує процесом, а тут навіть чоловік покійниці — звичайний старенький дідусь, він кутається у пальто і хоче скоріше до їдальні, де для всіх замовлено квапливий траурний обід.

Нарешті всі отямлюються та виходять наверх. Труна опиняється на дні. Її заривають.

Двері автобуса грюкають замість «прощавай», але двигун усе одно довго не заводиться — замерз. Потім колеса потрапляють у заледенілий вибій. Усі виходять та підштовхують. Так важко поїхати з кладовища! Поступово люди займають свої місця, і всередині кожного скелета поки що набагато тепліше ніж ззовні. Це зовсім не погано.

Лютий 2006