Олег Шинкаренко - Кагарлик

“Якщо вам здається, що люди з інших країн налаштовані проти вас вороже, то ваша хвилина триває лише 10 нормальних секунд. Взагалі уповільнення часу здебільшого призводить до виникнення параноїдальних ідей. Значно цікавіші ефекти виникають, коли час локально пришвидшується. Дослідження довели існування лісу у Житомирській області, де поле дорівнювало коефіцієнту один до десяти тисяч. Якщо мешканці села Великий Ліс йшли туди на полювання, то їх вісім годин дорівнювали дев’яти нормальним рокам. Таким чином, коли мисливці поверталися назад, то багато з них уже не могли знайти у селі своїх родичів. Житомирська аномалія — це абсолютно унікальне явище, що не має аналогів у світі”.

Бірджир мав карту локальних декомпенсацій України та подорожував, збираючи місцевий фольклор: приказки, скоромовки, колядки та щедрівки. “Коли FRS запропонував вирушити комусь до Київської області, я одразу погодився, бо там був Кагарлик, — розповів мені Бірджир. — Це найбільше місто, своєрідна третя столиця України, цікаве насамперед тим, що його коефіцієнт є близьким до нуля. Тобто час там практично стоїть на місці на великій території. У радіусі двадцяти кілометрів — від Бендюгівки й аж до Кип’ячки — декілька років час зовсім не рухається, хоча годинники свідчать протилежне. Втім, мешканці Кагарлику давно ними не користуються. Немає сенсу”.

“А на Кагарличчині знаєте як кажуть? “Підожди мене хвилинку, повернусь через годинку” або ж “Зачекайте пару тижнів, куме, доки чай завариться”. Є й такий вірш:

Розповідають також, що один кагарличанин почав писати вітальну листівку на вісімнадцятиріччя своїй молодшій сестрі у Білу Церкву, але не встиг її закінчити, аж поки сестра та не померла у глибокій старості. Чужинці для кагарличан живуть один день, мов ті метелики”.

“Але й ті люди, що справили на нас глибоке враження, здатні жити ще довго після своєї смерті. Ясно, що вони будуть не справжніми людьми, а лише колекцією вражень про них. Але такими є для нас і всі живі люди. Коли ми бачимо їх, то маємо про них одну колекцію вражень, коли ж вони виринають у наших спогадах, то ця колекція дещо інша. Але що її поєднує до купи? Лише ім’я, яким нам зручно користуватися сьогодні. Без імені ця колекція одразу би розпалася на окремі, нічим не пов’язані поміж собою враження. І ці враження знайшли би собі всередині нас нове помешкання”.

Бірджир пояснив мені, що уявлення, багатьох мешканців України про навколишній світ суттєво відрізняються від реальності. Те, що я побачив протягом часу, який минув після звільнення з копіювального центру, було лише уламками різноманітних міфів. Фантастичні перекази виникли з чуток за відсутності книжок та засобів масової інформації, а свого уривчастого спотвореного характеру вони набули внаслідок того, що їх носії часто гинули, не маючи достатньо часу для передачі інформації своїм послідовникам. Усні перекази — це єдиний засіб зберігання спогадів за відсутності писемності. “Українське суспільство унікальне і надзвичайно цікаве для мене як для антрополога, — казав Бірджир, — чергова експедиція принесе нові знахідки!”

Мене зацікавило, як Бірджир так добре вивчив українську. Виявилося, що він її зовсім не знає. “Ти чуєш не те, що я кажу, а те, що я тільки збираюся сказати, — пояснив мені він. — Я теж чую від тебе те саме. Звісно, для цього потрібен інтерпретатор, але це вже технічні деталі”. — “Але людина зазвичай каже трохи не те, що вона збиралася! — заперечив я Бірджиру. — Мова завжди псує наші наміри, саме тому ми затинаємося, декілька разів пояснюємо одне й те саме різними словами, а часто й взагалі не відчуваємо, що нас не розуміють. Але слова — це необхідна перешкода”.

“Так, — відповів Бірджир. — І це проблема, яку ми подолали. Ми позбавилися слів і повідомляємо один одному лише наміри. Тому мовний бар’єр зник. У цьому, крім явних переваг, є також певні недоліки. Тепер наші повідомлення позбавлені прихованого змісту, який виникав через похибки, що їх приносили слова. Це робить наше спілкування надто прямолінійним для людей, які не звикли до такої манери. Врешті-решт це унеможливлює художню творчість у її звичайному розумінні. Але ми користуємося інтерпретатором лише для спілкування з іноземцями. Однак, вам буде цікаво дізнатися, що деякі митці зраділи визволенню від ярма слів. У вас іще буде нагода прочитати німі романи”.