Роберт Колбі - Роберт Колбі. Десята частина мільйона [Оповідання]

бачила востаннє. Опівдні Пола зібрала речі й чекала на Волтера в новій елегантній сукні. Вона

побачила, як під’їхав Волтер. Її валізи були спаковані й акуратно поставлені у передпокої, однак

Пола лише скривилась у недобрій посмішці і не пішла відчиняти навіть після кількох

настійливих дзвінків у двері.

До дверей підійшов сам Ларрі і широко відчинив їх.

Тієї миті, здавалось, у Волтера стався серцевий напад, так скривилось його обличчя, наче від

нестерпного болю.

– Привіт, Волте, – сказав неголосно Ларрі. – Як ти почуваєшся, давній друже? Здається, у нього

морська хвороба, – кинув він через плече до Поли.

– Заходь, Волге, – запросила Пола, іронічно посміхаючись. – Випий, любий, тобі це зараз

необхідно. Так, любий Волге, тобі конче потрібно випити.

Волтер незграбно, наче спіткнувшись, переступив через поріг, звалився у крісло і зім’якнув,

наче проколота повітряна кулька.

– Ларрі? – хрипко прошепотів він. – Це ти... Ларрі?

Ларрі насмішкувато відповів:

– Так, Волте, це я, Ларрі. Усе ще мокрий і увесь у синцях, але живий. Дякую тобі за увагу,

друзяко.

Волтер силкувався підшукати слова:

– Як... як же ти спромігся...

– Розкажи йому, Поло, – попросив Ларрі. – Треба, щоб він знав. Зрештою, він обдарував нас

дуже щедро.

– Еге ж, саме так, – погодилась Пола. Вона налила собі шампанського з пляшки, що

охолоджувалась у срібному відерці поруч. – Тобі теж, Ларрі, коханий?

– Так, – весело сказав Ларрі. – Не відмовлюсь. А тобі, Волте? Ні?... В такому разі, Поло, крихітко, розкажи йому історію про сто тисяч доларів.

– Слід сказати, – почала Пола, – це був напрочуд простий план, або радше контрплан. – Вона

задоволено сьорбала шампанське. – Звичайно, я мала ту перевагу, що була шпигункою у

ворожому таборі, якщо можна так сказати. Розумієш, Волтере, любчику, я доповідала Ларрі про

кожний крок твого підленького задуму, а Ларрі роздумував над кожним кроком і обмізковував,

що протиставити йому і як примусити працювати на нас. Для того щоб наш план почав діяти,

потрібні були гроші. Чого досягнеш у цьому світі без грошей, правда ж, Волтере? Як же я

здивувалась, коли Волтер відразу задовольнив моє прохання і оплатив наші видатки чеком на

кругленьку суму – п’ять тисяч.

Ларрі поставив на успіх і залишив свою сміхотворно оплачувану роботу того ж дня, як я

отримала чек. Його худий, порожній гаманець тепер розповнів твоїми грошима, і він одразу ж

кинувся купувати квиток на літак до Маямі. З Маямі він відлетів іншим стареньким літаком, і

почав перелітати з одного карибського острова на інший. Природно, він зупинявся саме на тих

островах, де за розкладом мав кидати якір наш чудовий лайнер. Знаєш, що хотів вполювати

Ларрі? Я не триматиму тебе у невіданні. Він відшукував чартерного рибальського човна за сто

доларів на добу.

Я бачу, ти починаєш бачити, як би це краще сказати... Як це ти назвав, Волтере?... Ага, картину!

Отже, цей човен мав бути підхожий, тобто великий і швидкісний. Окрім того, капітан і помічник

повинні були охоче допомагати і сприяти, назвемо це так, обману.

Однак знайти таких виявилося не просто, і Ларрі не щастило, аж поки він дістався до Сан-Хуана, де йому і підвернулись потрібні люди. Він найняв човна і людей за тисячу доларів. їхнє

завдання було легке до смішного: їм треба було лише пливти за яскраво освітленим круїзним

лайнером від Сан-Хуана і не відставати від нього до вирішального моменту. А поки що вони

пливли без вогнів, під покровом темряви.

Тобі може здатися дивним, Волтере, як ми влаштували усе так, що ти скинув Ларрі за борт на

шляху від Сан-Хуана, але ми завжди контролювати ситуацію і могли зробити справу в підхожу

мить. Пам’ятаєш, як Ларрі удав, наче у нього морська хвороба, і не дозволив нічого зробити з

собою, аж поки ми вийшли з Сан-Хуана?

Потерпи ще Волтере, я не скінчила. Тої миті, як ти пішов з палуби по тому, як скинув Ларрі за

борт, я просигналила човнові за допомогою потужного замаскованого ліхтаря, який сховала

раніше. У Ларрі також був свій сигнальний водонепроникний ліхтар, прикріплений до тіла. Так

що його можна було одразу помітити у темряві.

Звичайно, справа була ризикована, навіть небезпечна, і мені увесь час було дуже лячно. Я мало

не відмовилась від плану, але тепер вважаю його вартим ризику. Атож! Адже так приємно бути

багатою. Певна річ, за нашим мірилом, а не за твоїм, Волтере.