Роберт Колбі - Роберт Колбі. Десята частина мільйона [Оповідання]

готовий зробити першу спробу привести свій план у дію, у Ларрі почалася морська хвороба.

Вони втрьох сиділи за столом на палубі, пили

і танцювали; Пола і Волтер намагались приспати пильність Ларрі фальшивою веселістю. Однак

Ларрі не піддавався і похмуро мовчав. Раптом він скривився, якось увесь зіщулився і швидко

вийшов з-за столу. Наступні кілька днів він просидів у їхній з Полою каюті, пропустив Ямайку і

лише вийшов на хвильку подивитись на узбережжя.

Лише в Сан-Хуані йому стало краще; він зійшов на берег у хорошому настрої, вибачився перед

Волтером і пообіцяв, що тепер, коли він призвичаївся до морської хитавиці, буде почуватися

добре.

І справді, наступного вечора, через дві години після відплиття лайнера, він не виявляв жодних

ознак нездужання. Він добряче пообідав, після чого заявив, що у хорошій формі і готовий з

радістю продовжувати подорож.

Під приводом необхідності продиктувати довгу телеграму своєму маклерові, Волтер викликав

Полу до салону.

– Час настав! – стишено проказав він. – Сьогодні ввечері спробуємо знову. Якщо і сьогодні не

вийде, у нас майже не залишиться шансів. Хлоралгідрат у тебе?

– Так, – знервовано сказала вона.

– Добре. Тепер оркестр грає до третьої ранку, і, коли він скінчить грати, на палубу вийде кілька

чоловік. Отже, ми притримуватимемось плану і спробуємо викинути нашого друга через борт

близько другої. У тебе буде у запасі чимало часу, щоб зачекати з півгодини, а потім кинутись до

салону і зчинити лемент. Близько пів на другу пройдись із ним повз мій ілюмінатор, щоб я

орієнтувався в часі. Підсип побільше хлоралу в його останній келих, але не чекай, поки він

подіє. Пам’ятай, ти не зможеш його тягти. Нехай сидить на палубі, поки знепритомніє. А я тим

часом поникаю по прогулянковій палубі, подивлюсь, упевнюсь, що там нікого немає. Якщо

хтось є, доведеться ризикувати і дочекатись, поки нікого не буде. Зрозуміла?

– Так, але я... я дуже нервуюсь. Мені страшно!

– Пусте. Хай там що, зберігай спокій і сміливо бреши. А тепер повертайся до Ларрі.

Зустрічаємось рівно о дев’ятій на головній палубі.

Ніколи ще Пола не переживала таких мук, як у проміжок часу між дев’ятою і другою годинами.

їй здавалось, що вимучена усмішка на ї вустах закам’яніла і ніколи не зійде, навіть якщо вона

закричить, навіть якщо ї вдарять по вустах молотком.

Вони здавались трійцею вихідців з якогось іншого світу, такою неприродно-веселою і хвацькою,

наче скутою в одне ціле для шалених розваг. Гримить музика, спиртне ллється рікою, Волтер

замовляє і замовляє нові напої, Ларрі слухняно напивається, наче за командою Волтера.

Близько першої години, коли оркестр зробив перерву, Волтер зустрівся поглядом з Полою, а

потім поклав руку на плече Ларрі і сказав:

– Це – хороший хлопець, Поло, просто чудовий. Мені він подобається. Так, сер, мені

подобаються такі хлопці! Коли ми повернемось, я зроблю так, щоб він працював на мене. Я

подумаю про пристойну роботу для цього хлопця, так, мій друже! Тобі хочеться цього, Ларрі?

– Хочеться, – сказав Ларрі. – До нестями хочеться красивого, солодкого життя, містере Ферріс, –

вигукнув він і з дзенькотом поставив склянку на стіл.

– Можеш називати мене Волтером, – сказав Ферріс.

– Нехай буде Волтер, – сказав Ларрі. – До біса Волтера, Волт звучить краще. Як ся маєш, Волте,

старий друзяко? – захихотів він.

Волтер кисло посміхнувся.

– Вип’ємо! – вигукнув він і підняв келиха. – За Полу, найкращу з моїх секретарок

і помічниць. І за чарівну жінку також!

Вони випили.

– А тепер за найкращу, найкоханішу дружину, – проголосив Ларрі і знову захихотів, хоча його

обличчя побіліло, коли він додав: – і за те, щоб жоден чоловік не став між мною і моєю

коханою пташкою, а то я поб’ю його так, що на ньому не залишиться живого місця, клянусь!

– Щось мені недобре, – промовив Волтер і швидко підвівся. – Мене кудись повело, але ви,

друзі, не звертайте уваги, розважайтесь! Це ж я влаштував вечірку. Побачимось за сніданком,

еге ж?

Наступний етап пройшов без несподіванок, точно за графіком. Ларрі виявився слухняним і

охоче поплентався дихати „свіжим повітрям“. Пола задоволено помітила, що люди із цікавістю

спостерігали за тим, як вона мало не тягла його під руки з каюти. Це було важливо, адже мають

бути свідки, які підтвердять, що він був п’яний. Так її історія набуде рис достовірності.