Роберт Колбі - Роберт Колбі. Десята частина мільйона [Оповідання]

Роберт Колбі. Десята частина мільйона [Оповідання] (1999)

Того самого дня, коли Волтер Ферріс втратив свою біляву секретарку-красуню, – вона вийшла

заміж, – усі бачили, як він разом із паном Ґейтсом, менеджером офісу, заглядав крізь скляну

переділку до друкарського бюро. Пола Рейнолдс, без сумніву, найпривабливіша друкарка

бюро, непомітно краєм ока спостерігала за містером Феррісом. Містер Ґейтс слухав президента

великої нью-йоркської компанії, що носить його ім’я, з напруженою увагою і пильно стежив за

поглядом пронизливих очей містера Ферріса. Щоразу, коли губи містера Ферріса ледь помітно

ворушилися, він щось занотовував у своєму записнику.

Потім містер Ферріс зник, так само раптово, як і з’явився, – мабуть, повернувся до святої святих

– свого загадкового офісу трьома поверхами вище.

Щойно президент зник, як шалену стрілянину друкарських машинок змінила весела

балаканина. Кожна з дівчат чудово розуміла, які блискучі переваги чекають на ту, що стане

особистою секретаркою містера Ферріса: по-перше, щотижнева платня більша на тридцять

п’ять доларів, по-друге – менший обсяг роботи, по-третє – вона стає королевою в маленькій

особистій приймальні, де можна змірювати зверхнім поглядом усіх інших секретарок і навіть

декого з дрібних службовців, котрі не наважаться сперечатися з нею. І зрештою сам містер

Волтер Ферріс був чимось на зразок винагороди. Містерові Феррісу лише трохи за сорок, він

високий і стрункий, з густим темно-каштановим волоссям. Він постійно гартує свої м’язи, і

навіть дорогі майстерно пошиті костюми не можуть приховати його міцну статуру і неабияку

силу. Його обличчя не назвеш гарним, але воно приваблює якоюсь грубою величчю скелі, що

вселяє почуття страху.

Він був тричі одружений, однак це не потьмарило блиск його очей і не послабило його

безнастанний потяг до привабливих жінок. Більше того, він був мільйонер і міг щедро

обдарувати предмет своєї симпатії.

Тож коли трьох найпривабливіших друкарок одну по одній викликали для співбесіди, у них від

хвилювання перехоплювало подих, наче під час фіналу конкурсу „Міс Америка“. Зрештою,

перевагу віддали Полі Рейнолдс. Це було справжньою несподіванкою, адже з усіх трьох лише

Пола Рейнолдс була одружена, а містер Ферріс зазвичай не марнував часу на одружених жінок.

Втім, у Поли була невідпорна зовнішність, їй було двадцять шість років; смолисто-чорне волосся

довгими пасмами спадало на плечі, на досконалому витонченому обличчі сяяли пристрасні

темні очі, а струнке, гнучке тіло було пишне саме у тих місцях, де потрібно.

Пола була здивована більше за інших, і не так самою пропозицією роботи, як тим, що сказав

пан Ферріс під час бесіди з новоявленою королевою.

Розгойдуючись у великому кріслі за масивним столом і посміхаючись тією кривою посмішкою, яка на обличчі менш помітної людини могла б здатись лиховісною, він сказав:

Що ж, люба Поло, схоже, у вас лише один недолік.

– Який саме, містере Ферріс?

Він засміявся несподівано весело:

Спочатку я думав, ви лише красива, а тепер бачу, що ви просто чарівна і... прекрасна, на жаль,

не знаю кращого слова.

Він крутнувся у кріслі і якийсь час із висоти сорок другого поверху дивився на іграшкові вулиці

Мангетгена і на людей, які, наче мурашки, метушились унизу. Він знову обернувся до неї і

запитав:

– Ви кохаєте свого чоловіка, Поло?

– Авжеж,– жваво відповіла дівчина і усміхнулась тією дражливою усмішкою, що примушує

трохи засумніватись, адже якщо Пола на чомусь розумілась у житті, то це на чоловічій

психології.

Ну що ж, тоді до ранку, Поло, – сказав містер Ферріс і енергійно підняв слухавку одного з

телефонів. – Я повідомлю містерові Ґейтсу про своє рішення.

Того вечора Пола сповістила радісну звістку своєму чоловікові Ларрі, дрібному службовцю

фірми „Товари – поштою“. Його мізерна платня не витримувала тягаря податків і великих цін;

хоча Пола і робила свій внесок у сімейний бюджет, їм було не до розкошів: подружжя

орендувало вбогу квартиру на Вестсайді й заощаджувало гроші для будинку на Лонґ-Айленді.

Колись молодий і закоханий Ларрі мріяв про успіх і заможність, а тепер ці мрії роз’їла іржа

нескінченних невдач. Це був дужий чоловік тридцяти двох років, середньої статури, з жовтавим

волоссям і хлопчачими рисами обличчя. Його меткі, розумні очі часом здавались весело-