Валер'ян Підмогильний - Оповідання. Повість. Романи

АКАДЕМІЯНАУК УКРАЇНСЬКОЇ РСР

ВИДАВНИЦТВО «НАУКОВА ДУМКА»

тт

БІБЛІОТЕКА УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Б І БЛІ ОТЕКА УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

>>

V

Валер’ян Петрович ПІДМОГИЛЫІИЙ

1901 —1937

РАДЯНСЬКА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

ВААЕР’ЯН ПІДМОГИЛЬНИЙ

ОПОВІДАННЯ

ПОВІСТЬ

РОМАНИ

НАУКОВА ДУМКА 199 1

ББК 84Ук7 Серію засновано в 1982 р.

П32

Друкуються оповідання: «Добрий Бог», «Гайдамака», «Іван Босий», «Третя революція», «Повість без назви», роман «Місто» та інші.

Печатаются рассказы: «Добрый Бог», «Гайдамака», «Иван Босый», «Третья революция», «Повесть без названия», роман «Город» и другие.

РЕДАКЦІЙНА

КОЛЕГІЯ

I. О. Дзеверін (голова)

О. Т. Гончар Ю. Е. Григор’ев (секретар)

B. Г. Дончик

М, Г. Жулинський (заступник голови)

П. А. Загребельний

C. Д. Зубков О. В. Мишанич

Л. М. Новиченко Д. В. Павличко Ф. П. Погребённик В. М. Русанівський О. В. Шпильова М. Т. Яденко (заступник голови)

Вступна стаття, упорядкування і примітки В. О. МЕЛЬНИКА

Редактор тому

В. Г. ДОНЧИК

Редакція видань історично-культурної спадщини України

Редактор Л. П. Чорна

4702640200-274 ПМ221(04)-91 передплатне

І8ВЫ 5-12-002453-X

(£) В. О. Мельник, вступна стаття, упорядкування, примітки, 1991

ВАЛЕРЬЯН ПІДМОГИЯЬНИЙ

На Байковому кладовищі Києва, у віддаленому закутку, заті

неному гущавиною дерев та кущів, стоїть скромний невеликий обеліск. Поодинокі відвідувачі навколишніх могил звертають увагу хіба що на три барельєфи на тому обеліску — профілі жінки, чоловіка і юнака. Відтворений нижче факсимільний підпис Валер’яна Підмо-

гильного здебільшого нікому з тутешніх перехожих ні про що не

говорить.

Так, це могила сім’ї видатного українського радянського письменника. Ми ще невпевнено вимовляємо сьогодні ці слова, але завтрашній день їх узаконить. Коли стануть органічним надбанням читача талановиті його оригінальні твори та численні переклади з європейської класики, популярні на Україні в 20-х роках, коли ми в день його народження будемо приходити сюди з квітами, хоча й знатимемо, що тут поховані лише його дружина і 19-літній син, бо сам

він розчинився у холодній безвісті сумнознаного Соловецького концтабору восени 1937 року...

У своїх, і нині популярних «Розповідях про неспокій» 10. Смо-лич лишив нам чи не єдину простору згадку про цього письменника, якого добре знав особисто: «Коли б хтось із читачів оцих моїх літературних спогадів та запитав мене, кого з молодих українських письмен-ників двадцятих—тридцятих років я вважав найбільш інтелектуально заглибленим, душевно тонким або, по-простому кажучи, найбільш інтелігентним, то я б ні на хвилину не задумався і відказав: Валер’яна Підмогильного» 1 1 Смолич Ю. Твори: У 8-ми т.— К-, 1986.— Т. 7.—* С. 600—601. . Комусь може видатись це надмірністю, традиційною даниною вшанування пам’яті тих, хто безвинно постраждав за часів жорстоких сталінських репресій. Але такі припущення безпідставні, бо В. ПІдмогильний справді користувався високим авторитетом письменника-інтелектуала, вихованого на національній та європейській класиці, з філософським заглибленням у пізнання світу і людини.

Дивуватися б тут швидше можна іншому: звідки це все у

хлопця з селянської родини степового села Чаплі під Катеринославом, де він народився 2 лютого 1901 року. У юнака, який після цер-ковно-парафіяльної школи зміг закінчити лише реальне училище, а потім—через матеріальну скруту, голодні 1921—1922 роки — вчився уривками (на перших курсах математичного та юридичного факультетів Катеринославського університету), вчителював, працював у видавництвах Києва, слухаючи побіжно лекції в інституті народного господарства.

Його творче життя тривало п’ятнадцять років (водночас із співробітництвом у журналах і видавництвах). Зовсім молодим, трид-цятичотирилітнім, він був силоміць вирваний з літературного процесу і взагалі ізольований від суспільного оточення. Залишилося кілька збірок оповідань, повістей, два романи і чимала бібліотека перекладів

з французької класики (М. Ф. А. Вольтер, Д. Дідро, В. Гюго, О. Валь-зак, А. Доде, Г. Мопассан, П. Меріме, А. Франс), про які академік О. Білецький ще наприкінці 20-х років сказав, що ними «сміливо може пишатися українська література...» 2 2 Білецький О. Зібр. праць: У 5-ти т.— К., 1966.—Т. 5.—С. 606. .