Валер'ян Підмогильний - Оповідання. Повість. Романи

Відомо, що Жовтнева революція перемогла лише завдяки масовій її підтримці селянством: з 120 мільйонів населення країни — майже сто проживало на селі. Причина цьому теж самоочевидна — більшовики обіцяли землю. Безкровність революції на початку також визначалася прихильністю до неї селянства. Та ось 1919 року на переході до міірного життя, коли постало питання реалізувати обіцяне, наркомзем України приймає рішення лишити за державою 65 % поміщицьких земель. Хоча трохи пізніше цей план зменшився, все ж 1700 колишніх поміщицьких економій з величезними угіддями родючих земель стали надбанням радгоспів. Цей захід вживався для швидкого переходу до соціалістичного землекористування (комуни, колгоспи, радгоспи). Але він суперечив сподіванням незаможного селянства мати свою землю і загрожував експропріацією її не лише в куркулів, а й середняків. Тобто всі верстви селянства виявилися невдоволеними.

Проте аграрні ідеологи вважали, що вони ліпше знають справжні запити хліборобів. (Лише 1920 року кількість радгоспів була скорочена, і селянам дісталося близько 1,5 мільйона десятин землі 12 12 Див.: Бачинский Н. П., Сергиенко А. А. Эммануил Ионович Квиринг. — К., 1989. — С. 88. .) Одне слово, насильство, характерне для звершення революції, продовжувало бути важелем взаємин і з тими трудящими, заради яких і творилася революція. А водночас діяла і продрозкладка — примусова вимога віддавати весь вирощений хліб пролетарському місту. В сукупності ці суперечності призвели до невдоволення селянства і, врешті, до прямих повстань, що вливалися у великі військові з’єднання — як па Катеринославщині під проводом Н. Махна. (В Росії ще масштаб-нішим було повстання А. Антонова на Тамбовщині, на придушення якого посилалася велика військова частина під командуванням М. Тухачевского.) Звичайно, ватажки повстань мали й свої мотиви. Але не можна ігнорувати історичний факт, що «до 20-го року махновщина зосереджувала в своїх лавах переважно селян, котрі були ще міцно зв’язані сохою та плугом» 13 13 Тепер И. (Гордеев). Махно. — К.» 1924. — С. 35. .

Такою була суспільна атмосфера того часу, і В. Підмогильний-реаліст не міг її не відобразити у своїй творчості. Адже йшлося про драму селянської душі: брати знову до рук зброю для кровопролиття чи вирощувати хліб? Щоправда, в новелах «Повстанці» немає батальних сцен. У романтично-імпресіоністичних барвах подано кілька картин про похід із села юнаків до загону повстанців, про атмосферу в самому повстанському загоні (тут помітний вплив «Тараса Бульби» М. Гоголя), про маніфестацію тої вольниці, котра не визнає жодних обмежень і тому зневажає унормоване життя, насамперед, звичайно, міське.

Критика довільно це трактувала як «захоплення петлюрівською романтикою» 14 14 Червоний шлях.— 1923.—№ 2. — С. 308. . На жаль, вона не помітила, що В. Підмогильний уже тут відтворив розшарування в середовищі повстанців. А з іншого боку, письменник з тривогою вказував на зародки протилежної сили, втіленої в образі отамана Кремнюка, — анархічної, руйнівної, готової нищити не лише місто, а й село, заради абсолютної ідеї про волю. В. Підмогильний своєрідно застерігав від непродуманих прагнень насильно привести селянство до соціалізму. Більше того, в оповіданні «Іван Босий» (1922), яке фактично примикає до циклу «Повстанці», письменник у формі певної ірреальності ще гостріше зобразив тогочасну ситуацію на селі — уже як очевидну боротьбу невдоволеиого селянства з новою владою.

Незважаючи на те, що життєва картина давалася в художніх образах, ортодоксальне сприйняття цих творів було надто упередженим, таким, що наклало помітний відбиток на весь наступний його творчий шлях. Проте В. Підмогильний рухався далі в пізнанні цього явища — історично непередбачуваного загострення взаємин міста і села,— «третьої революції», як визначили його теоретики анархізму. Очевидно, таке визначення звучало занадто гучно, але не можна було не бачити цілком, що подібна конфронтація багато в чому виявилася вирішальною для становлення дальших світоглядних позицій селянства. В. Підмогильний, уже на певній часовій відстані, прагнув усе осмислити глибше: як національну трагедію, що призвела до розшарування замість очікуваного об’єднання будівничих сил українського народу. Цьому він і присвятив повість «Третя революція».

Порівняно з попередніми творами це розгорнуте художнє дослідження, психологічне пізнання характерів, зокрема сім’ї міських інтелігентів, через яку проходить вістря зображених суперечностей.