Роберт Колбі - Роберт Колбі. Десята частина мільйона [Оповідання]

закохався в неї, але вона вдала, начебто не сприймає його серйозно.

– Якби ви кохали мене насправді, – сказала вона, закриваючи ділового записника і хитрувато

усміхаючись, – ви б зробили для мене щось шляхетне. Ну, скажімо, могли б зробити Ларрі

віцепрезидентом, відповідальним за кореспонденцію абощо.

Тоді наш стиль життя був би такий, яким вам хочеться його бачити.

Це не розважило містера Ферріса. Він вийшов з-за невеличкого бару, який зникав, коли

натиснеш кнопку, урочисто підніс Полі келих мартіні, сів на край столу і помішав свій напій

навколотою на зубочистку знебарвленою оливкою.

– Боюся, – уже без усмішки сказав він, – що моя любов, хоч яка безмежна вона є, на Ларрі не

поширюється. Насправді для Ларрі взагалі немає місця на тій вельми приємній картині, яку я

намагаюсь уявити.

– Невже? – удавано занепокоїлась Пола. – Бідолаха Ларрі. Що ж ми з ним робитимемо?

– Ми можемо, – сказав містер Ферріс, – вчинити з ним так само, як я вчинив із Надін.

– Це звучить невесело, – грайливо зауважила, усміхаючись, Пола.

– Навпаки, – містер Ферріс узяв зі столу золоту запальничку і припалив цигарку. – Я відправив

Надін на озеро Таго у Неваді. Цілком по-дружньому. Ми домовились розлучитись саме так, за

законами штату Невади (Закони штату Невада передбачають полегшену процедуру

розлучення). Пола не могла приховати подиву.

– Що ж, – заціпеніло промовила юна, – я, звісно, сподіваюсь, це не має нічого спільного зі...

– Ні, – урвав її містер Ферріс, – ми протягом певного часу живемо окремо. Усі три моїх шлюби

виявились жахливою помилкою. Я наче уві сні брав шлюб з найнуднішими представницями

того соціального квітника, яких обрав для мене мій батько. Він сам влаштував мій перший

шлюб, а я вважав, що на карту поставлено так багато, що годі йому й заперечувати. До того ж як

я зустрів тебе, Поло, кохання було для мене лише словом, а не почуттям, що примушує серце

калатати і жене геть з голови усі думки про щось інше.

– Ви лестите мені, – відверто сказала Пола. Те, що почалось як захоплююча гра без кінцевого

результату, окрім зростання її як особистості, тепер, схоже, якимось жахливим чином виходило

з-під контролю. Як же тепер з гідністю відступити і не втратити роботу? Вона вирішила

продовжувати гру на слух.

– Що стосується Ларрі, – сказав містер Ферріс, – ти ніколи не думала розлучитися з ним?

– Ні, мені таке і на думку не спадало. Та й навіщо? Навіть якби я й захотіла розлучитись, все

одно не змогла б.

– Чому?

– Тому що він не дозволив би.

– Дурниці, Поло. Як би він міг не дозволити?

– Він би дізнався, що до цього має причетність інший чоловік, вислідив би його й убив.

– Ти жартуєш, – не повірив Ферріс.

– Якщо Ви думаєте, що я жартую, то це тому, що не знаєте Ларрі. Він абсолютно нормальний і

при здоровому глузді, лише коли це не стосується мене; тоді він стає наче несповна розуму і

шаленіє. Повірте мені на слово, він уб’є будь-кого, хто наважиться викрасти мене у нього, навіть

якщо це коштуватиме йому життя.

Вона сподівалась, що ця моторошна правда може утримати містера Ферріса на безпечній

відстані.

Містер Ферріс спохмурнів.

– Я тобі вірю, – сказав він. – І хоча не належу до таких шаленців, цілком розумію, як він міг би

почуватись, коли йдеться про таку, як ти.

Він залпом осушив келиха і загадково додав:

– Що ж, у такому разі виникає проблема.

– Справді? Що за проблема?

– Я розкажу про це іншим разом, коли у тебе буде настрій слухати.

У Поли виникла непереборима цікавість і бажання почути більше, однак з його поведінки було

ясно, що він не скаже нічого. Він заглибився у свої думки, міряв кроками кімнату, а потім

мовчки дивився через вікно на силуети вечірнього міста. Вона тихо вийшла.

Пола нічого не розповіла про цю розмову Ларрі. Навіщо турбувати його без потреби. Пізніше, коли Волтер Ферріс розкриє усі карти, юна жартома розповість йому всю цю дурну історію.

А поки що її розпирала цікавість. Якщо він зробить якусь підступну, непристойну пропозицію,

вона, можливо, втратить самовладання, а з ним і роботу. З іншого боку, якщо такий чоловік, як

Волтер Дж. Ферріс, який мав змогу обрати серед найкращих жінок світу, справді має щодо неї

серйозні наміри...

Яка захоплююча перспектива! З гордістю, виставляючи напоказ свою готовність до

самопожертви і благородство, вона скаже своїм подругам: „... слово, одне лише слово, і я