Роберт Колбі - Роберт Колбі. Десята частина мільйона [Оповідання]

могла б стати місіс Волтер Дж. Ферріс, дружиною мільйонера, і жити у розкошах усе сює життя.

Але я, певна річ, дала йому відкоша через те, що кохаю Ларрі. І я ніколи за тим не жалкую...“

Коли минуло понад три тижні, а містер Ферріс ставився до неї по-доброму і уважно, але так

жодного разу не повернувся до теми вічної любові, Пола відчула розчарування. Вірогідно, він

лише розігрував її, щоб побачити, чи дозріла вона для спокушення. Але ні, він жодного разу не

намагався залицятися до неї і тримався майже відчужено.

Мабуть, справа в Ларрі; він боїться його. Навіщо, ну навіщо вона сказала йому правду про

Ларрі? Тепер вона так і не дізнається про його справжні наміри.

Через кілька днів, у понеділок ранком, містер Ферріс не прийшов на роботу. Він зателефонував

Полі і сказав, що хоче зробити собі вихідний для якихось особливих справ. Втім, він повинен

написати кілька ділових листів, а тому послав за Полою шофера, який відвезе її до його

апартаменту на Саттон-Плейс.

Пола відчула якусь зміну, але була не так стривожена, як схвильована. Вона їхала вулицями

міста у довгому блискучому лімузині й намагалась напустити на себе буденного і водночас

дещо зверхнього вигляду, удаючи з себе справжню місіс Волтер Ферріс, жінку, яка такою мірою

звикла до великосвітського життя, що навіть трохи втомилася від нього. Люди кидали на неї

заздрісні погляди, а вона відчувала себе королевою.

Елегантний англієць-дворецький провів ї до кабінету з такою шанобливістю, яку виявляють

лише до осіб, приналежних до королівської сім’ї. Пола сіла біля вікна, звідки відкривався вид на

рівну поверхню Іст-Рівер. У спокої цього королівського святилища вона відчула себе так, наче

опинилась у раю.

Ларрі мав слушність: такі, як Волтер Ферріс, настільки далекі від дріб’язковості та злиднів, від

метушні сірої маси, яка копирсається у буденному бруді, що живуть, наче на іншій планеті.

Незабаром до кімнати зайшов містер Ферріс у бездоганному темно-синьому костюмі. За ним

тінню промайнула служниця-француженка з тацею. Вона накрила для Поли розкішний сніданок

і зникла, причинивши за собою двері.

Пола нервувалась і не могла їсти. Вона лише випила кави і відкусила шматочок печива, поки

містер Ферріс вів розкуту світську бесіду. Якщо у нього на думці роман або якщо він хоче

сказати їй щось важливе, то, мабуть, приберігає це наостанок.

Пола ледь стримувала роздратування, та коли містер Ферріс люб’язно попросив ї дещо

занотувати, вона лагідно всміхнулась і сіла за роботу. За годину містер Ферріс поглянув на

годинника і сказав, що має їхати додому у Сендз Пойнт. Був кінець серпня і в будинку ніхто не

житиме до наступного літа, отож він повинен проінструктувати обслугу, щоб там було усе

гаразд.

Чи не хоче Пола поїхати з ним? Він диктуватиме дорогою. Так, звичайно, хоче.

Коли вони вже збирались виходити, містер Ферріс запитав, чи не хотіла б вона оглянути

апартаменти. Наче не торкаючись ногами підлоги, вони нечутно ступали по м’яких килимах у

вітальні, яка цілком могла б вмістити дві такі квартири, як у Поли. Вони пройшли залитими

м’яким світлом коридорами, заглядаючи по черзі в просторі з шовковими шпалерами спальні,

кожна з яких мала свою унікальну форму і гарний, властивий лише їй інтер’єр. На чотири

спальні було п’ять ванних кімнат! Окрім того – гарна їдальня, кабінет, велика кухня, службові

приміщення, садова тераса, і всюди – вишукані меблі, приємна, заспокійлива тиша, серед якої

легке гудіння кондиціонерів огортало і відокремлювало від жахливого буденного світу внизу.

„Чудово, чудово!“ – подумала Пола, але не сказала уголос нічого, бо у містера Ферріса був

такий байдужий вигляд, що їй не хотілось справити враження недалекої дикунки.

Літній день був спекотний, але в лімузині від кондиціонера віяло прохолодою і повітря

здавалось прозорим. Як у казці, з’явився крихітний бар, і містер Ферріс запропонував

охолоджені готові коктейлі. Потягуючи з келиха, він недбало розповідав про свій зимовий

будинок у Флориді, показав Полі фотознімок, повів розмову про інші речі, а саме, про

тихоокеанський круїз із заходом до таких екзотичних місць, як Гаваї, Таїті, Гонконг і Токіо.

Потім знову почав диктувати, але, на радість Полі, не встигли вони почати роботу, як машина

під’їхала до маєтку у Сендз Пойнт. Вони кружляли серпантином дороги повз стайні й тенісний