Роберт Колбі - Роберт Колбі. Десята частина мільйона [Оповідання]

Пола протягла Ларрі по палубі, повз ілюмінатор Волтерової каюти. Вона не бачила Волтера, але

немовби відчула, як він спостерігає за ними, сховавшись десь у темряві каюти. Коли вони

дістались до корми, Пола підштовхнула Ларрі у шезлонг.

Він розвалився у шезлонгу, наспівуючи щось голосно і недоладно.

Пола з тривогою вдивлялася в навколишню темряву, чекала, поки очі звикнуть до неї. Спочатку

вона не помічала нікого, але трохи згодом здригнулась від переляку, коли у далекому кутку

біля самого поруччя уздріла молодих закоханих, що сиділи один навпроти одного. Вони з

подивом подивились на Ларрі, потім на неї, і, не бажаючи присутності сторонніх, покірно пішли

геть.

Коли з темряви виринув Волтер, Ларрі провис у шезлонгу, його обличчя було бліде як у мерця.

– Нікого, – лиховісно прошепотів Волтер. – Ти дала йому хлорал?

– Дала. Такої дози вистачило б звалити десять велетнів.

– Побачимо,– сказав Волтер, підступаючи до Ларрі. – Зараз пересвідчимось.

Він схопив Ларрі за волосся і різко вдарив його по обличчю, потім іще раз. У того сіпнулася

голова, але він не прокинувся, наче впав у забуття.

– І справді як мертвий, – пробурмотів Волтер, озирнувся навкруги, а тоді легко підхопив Ларрі

на руки і рушив до поруччя.

Корабель піднімався на гребенях хвиль, а потім поволі сповзав униз. А позад нього тягнулася

піниста блискуча доріжка знуртованої води, тужливо завивав вітер і шипіла морська піна.

Полу трясло; перед нею під захмареним небом розстилався безмежний, пустельний океан, що

дихав, наче хижий звір, який чатує на здобич.

Вона хотіла була заголосити, але передумала і лише спромоглася на слабкий зойк, та і той

відніс вітер, коли Волтер приготувався до останнього потужного кидка. Ось він перекинув через

поруччя тіло, вишкірився у божевільній посмішці і щось промимрив про двісті миль до

найближчої землі і милю до дна, – отож, хай щастить!

Пола поглянула униз: відстань від поруччя до води здавалась величезною, страшною.

Схлипуючи і відчуваючи нудоту, Пола побачила, як тіло Ларрі під кутом увійшло у воду. Сплеску

майже не було чути: його заглушили шум вітру, моря і гвинта.

Вона побачила, як Ларрі виринув далеко позаду, але майже одразу і зник. Потонув.

– Ну, от і все, от і все, – пробурмотів Волтер, стискаючи її в обіймах. – Усе скінчилося, кохана.

Тепер опануй себе і будь хорошою актрисою, ти маєш зіграти роль істеричної дружини, убиту

горем удовичку...

Як на диво просто було усе потім. Всі повірили в її розповідь про те, як п’яний Ларрі грайливо

став на поруччя і звалився за борт. Капітан розвернув корабель і протягом майже трьох годин

робив кола, шукаючи Ларрі. Увімкнули прожектори, спустили на воду моторного човна, який

гасав по морю в усіх напрямках, наче дитина, що допомагає матері у марних пошуках монетки в

океані піску. Екіпаж і пасажири були похмурі, сумні і висловлювали їй свої співчуття.

Слідство, не таке офіційне і суворе, як очікувала Пола, не виявило жодного натяку на нечесну

гру. Її розпитували ввічливо, майже ніжно. Допитали також капітана, членів екіпажу і трьох

пасажирів. Всі охоче підтримали свідчення Поли; складалось враження, наче вони бачили все

саме так, як вона казала. Волтера навіть

не викликали.

Висновок був такий: нещасливий випадок; чоловік випав за борт і потонув.

Волтер радів, як мала дитина, що усе скінчилося гаразд. Із цього приводу він навіть купив Полі

великий синій автомобіль з відкритим верхом, і, готуючись до шлюбу, доповнив її гардероб

новим дорогим вбранням.

Він вирішив, що за таких обставин безглуздо чекати так довго, як запланували. Вони могли б

таємно одружитися громадянським шлюбом, і, якщо пощастить, про це деякий час ніхто не

дізнається.

Вони уклали шлюб у п’ятницю о дев’ятій ранку. А о десятій, як було обіцяно, Волтер привіз Полу

до банку і поклав на її рахунок чек на сто тисяч доларів. Втім, він дещо зіпсував приємне

враження від себе, коли сказав їй, що у тому випадку, якщо вона вирішить утекти разом із

грошима, він викаже їхню таємницю. Пола аніскільки не повірила у те, що він може це зробити,

однак удала, що його загроза справила належне враження.

О першій вони мали сісти на літак до Каліфорнії, а звідти до Гаваїв. Волтер вважав ці чудові

місця найромантичнішими для медового місяця, і Пола погодилась з його вибором. Волтер

заїхав забрати Полу з ї квартири, убогого помешкання, в якому вона жила разом з Ларрі і яке