Марина Гримич - Еґоїст

— Оце мені подобається. — Вона вказала рукою на його одну з найулюбленіших сорочок з двома ґудзичками на комірці. — Коли чоловік розстебнув на шиї верхній ґудзичок, при цьому нижній, той що ближчий від краватки, застібнутий, це цілком у стилі сучасного розкутого джентльменства.

Вона пішла мандрувати поглядом по поличкам далі. Узявши в руки рукав сорочки, вона спитала:

— Хто тобі прасує?

— Я сам, — відповів Георгій і згадав Маринині слова про Єву: «А як вона прасує!»

Георгій відчув себе школярем на іспиті. Він захвилювався, коли побачив, як прискіпливий Євин погляд і далі обмацує поглядом кожну його річ. Георгій не міг збагнути: звідки в неї ці знання про чоловічий гардероб, які він, скажімо, з муками здобував у численних закордонних відрядженнях? Звичайно! На це його мама сказала б: хороший аристократичний смак виявляє себе навіть в п'ятому поколінні. Єва бачить все не гірше від його тотема сокола-сапсана.

— Оскільки ми вже тут, — сказала Єва. — Покажи мені, як ти зберігаєш своє взуття.

Липинський слухняно відкрив шухляду для взуття, де були вилаштовані, кожен у своїй комірці бездоганно доглянуті черевики зі спеціальними вирівнювачами.

— Супер! — сказала вона із захватом. І це було щиро.

У Георгія відлягло.

Євдокія ж розмістила свій невеличкий гардероб разом з синовим у маленькій шафі в кабінеті. Все, як у його дитинстві: мамині й Георгієві речі вільно розміщалися в одній шафі. Узагалі, його дещо лякали аналогії нинішньої ситуації з його дитинством. Він не любив Фройда і тому завжди дратувався, коли бачив на власному досвіді, що той, виявляється, правий.

Єдине, що Євдокія не вважала за надмірність, — це, хоч як дивно, його маленький парк машин. Вона машини любила до безтями. Тож відразу прониклася любов'ю до кожної з них: його перші «жигулі», які колись осквернила Марина, коли її знудило. Далі ішов сріблястий «опельочок», який допоміг йому стати депутатом, чесно «відпахавши» на виборчій кампанії по бездоріжжю, ні разу не підвівши господаря, неначе відчуваючи важливість моменту. Георгій його ніжно любив за це. «Опельочок» було зареєстровано з певних причин на Ромкові, який взагалі не умів водити машину. Георгій подарував її другові, однак той віддавав перевагу таксі. Недовго у нього побув після того старий дводверний «BMW». У Липинського його вкрали. Наступна машина — спортивна «хондочка». Це був також етап у його житті, молодечо-снобістський. Георгій вперше заробив великі гроші на одному скандальному процесі і вклав їх у свою справу. Водночас він розпочав життя денді. Саме цьому етапові відповідав дух його викличної машини. Тепер же настав новий етап його життя. Липинський бажав чогось нового. Якоїсь строгої вишуканості й залізної надійності. І він поїхав на автошоу, щоб вибрати там нову машину. Георгій узяв із собою Євдокію, щоб подивитися, що вподобає вона. Єва довго бродила поміж машинами, нагадуючи малу дівчинку в магазині з ляльками, і нарешті зупинилася перед останньою моделлю «BMW». Поплескавши його по заду, немов по крупові коня, вона сказала: «Оцю». Георгій був задоволений її вибором.

Одна складність заважала Георгієві та Євдокії жити безхмарним сімейним життям. Це її націонал-боротьбісти. Чоловік і жінка уклали усну угоду про те, що вона розірве стосунки зі своїми анархістами. До того йшлося, проте це виявилося досить тривалим процесом. Річ у тім, що Георгій по необережності дав згоду допомогти націонал-боротьбістам витягти із СІЗО одного хлопчиська на прізвисько Дикий, — до речі, сина Професора, — він потрапив за ґрати після акції «Голий Король». Липинський віддав цю справу Ганні Миколаївні, проте виконував деякі посередницькі функції, щоб уникнути зайвої цікавості Феміди у Шиньйоні до націонал-боротьбістів. Тож Георгієві довелося ще деякий час спілкуватися з тими чи то божевільними, чи акторами, чи гравцями вигаданої інтелектуально-віртуальної гри, тобто з членами цього угруповання. Липинський поки що так і не розібрався, хто вони є насправді. Якщо по правді, то він узагалі не хотів вникати в їхню діяльність. Він поспішав якнайшвидше виконати їхнє прохання і забути про них. Але це було нелегкою справою. Вони наче зумисне організовували свої спільні збіговиська саме тоді, коли Георгієві треба було зустрітися з Професором з приводу справи його сина. Липинського постійно мучили підозри, здогади, які час від часу змінювалися на переконання, що все, чим займаються націонал-боротьбісти, — не більше, ніж ритуальна гра…