Марина Гримич - Еґоїст

Погляд у Євдокії був такий загрозливий, що Георгій злякався.

І водночас з ним зробилося щось неймовірне. Чим більше його проймав страх перед тим, що зробила Єва, тим більше його охоплював сексуальний потяг до неї. У цей момент він просто шалено хотів її. Просто шалено. Георгій не розумів, що з ним робиться. Він схопив її за руку і стиснув як кліщами. Вона стала пручатися. Георгій не відпускав. Він притягнув її до себе. Єва опиралася. І опиралася по-справжньому, як опирається жінка, перебуваючи у смертельній небезпеці. Її руки були чіпкими і сильними. Однак чоловікові від природи дано бути фізично сильнішим від жінки. Георгій притягнув її до себе і вп'явся губами в її уста. Він уже не розумів, що робить. Пізніше він навіть не зможе згадати, що відбувалося в той момент. Бо він раптово перетворився з сучасного цивілізованого чоловіка на звіра. Євдокія відбивалася, як могла. Кілька разів вона націлилася влучити коліном у його найвразливіше місце. Однак Георгія охопило безумство, він скрутив їй руки за спину, кинув на ліжко і… зґвалтував її.

Георгій оговтався, коли стукнули вхідні двері. Євдокія пішла геть.

До нього поступово поверталася пам'ять і самовладання. Він подивився на себе в дзеркало і вжахнувся: «Що я наробив? Що зі мною було?»

Якби Георгій сказав комусь, що його могло засліпити це безумство, йому б ніхто не повірив. Він сам собі не вірив. Як це могло трапитися? Він ненавидів насильство. У будь-якій формі. І сам…

«Що це зі мною? Що я роблю? Невже я не в змозі контролювати себе?»

Георгій підійшов до бару, налив собі віскі й залпом випив. Напруження не спадало. Він повторив дозу. По тілу прокотилася тепла хвиля, однак у грудях не відпускало.

Подзвонив телефон, він кинувся до слухавки. Дзвонила Ірина Марківна.

— Георгію Андрійовичу, ви вже знаєте?

— Так, знаю.

— І що ви на це скажете?

— Нічого.

Ірина Марківна посміхалася. Це відчувалося.

Георгій затіяв в офісі ремонт. Він знав, що зараз не слід цього робити. Адже нових клієнтів і, відповідно, надходжень на рахунок не прибуло… Але після того, що відбулося, у нього стався шалений приплив сил і впевненості в успіхові. Ніяких гарантій не існувало, але спрацьовувала інтуїція. Часом він намагався пробудити в собі жаль і докори сумління щодо Антипова. Однак вони не пробуджувалися! Георгій знав, що це погано, однак на язику крутилося: «Катюзі — по заслузі…» Георгій знав, що принцип «око — за око» не повинен діяти в сьогоднішньому цивілізованому суспільстві, однак внутрішній голос його питав: «Це українське суспільство ти називаєш цивілізованим?!» Він намагався тішити себе думкою про те, що вбивство Антипова — це справа рук не націонал-боротьбістів… Втім, часом хотілося, щоб це зробили саме вони… Дуже хотілося помсти…

Георгій провів збори колективу, на яких повідомив, що все повертається на «круги своя». Тих, хто після всіх перипетій все-таки вирішить лишитися в фірмі, він просить зачекати місяців два-три із зарплатою, поки він розкрутиться і знову стане на ноги. Георгій був переконаний: лишаться всі. Він завжди ставився до добору кадрів, як до особистої справи. І він цінував своїх співробітників: не ображав зарплатою, не утискав їхньої професійної свободи. Тепер настала та пора, коли мало з'ясуватися: чи правильно він працював з людьми, чи правильною була його дотеперішня кадрова політика. Усе свідчило про те, що він не помилився в людях. Його окрилював той факт, що він виявився мудрим керівником.

Феміда у Шиньйоні просто сяяла. Здається, вона створена Богом, аби карати зло у будь-який спосіб. Це її надихало. Льошка-маніяк був дещо несхожий на себе. Георгій не знав що саме змінилося в йому: здається, білі очі потемніли. Вовка підстригся і став схожий на респектабельного адвоката. Насправді він давно ним був, тільки розпатлане волосся і відірвані ґудзики дещо псували його імідж. І Ірина Марківна теж змінилася. Здається, напад не пройшов для неї безслідно. В її очах з'явилося щось на зразок фрази: «Мені самотньо, але я нікому не можу про це сказати».

З курорту повернулася Таміла — свіжа й щаслива: Вітя Дяченко, той, що охороняв її в Єгипті, запропонував їй вийти заміж, і вона прийняла його пропозицію. Урочисто відправили Ірину Марківну на той самий курорт. Від охоронця вона відмовилася, проте пожартувала, мовляв, сподівається на те, що повернеться після відпустки з аналогічною новиною.

Поступово ситуація прояснювалася. Усі були щасливі від того, що все буде по-старому.