Марина Гримич - Еґоїст

Що це таке? Невже йому ввижається? Ні, не ввижається… Вона співає… Ні, не може бути… Так і є! Вона співає «Інтернаціонал». Георгій почув чітке: «Кипит наш разум возмущенный и в смертный бой вести готов!»

Шум води припинився, і вона вискочила з ванни. Саме вискочила. Георгій зустрівся з її поглядом. Він був водночас радісний і винуватий.

«Чи, бува, не зрадила вона його?» — зненацька ошпарила думка. Це таємниче зникнення… душ… винувато-радісний погляд…

«Напевно, так і є. Поки я „страждав“, вона… Ні, я її не засуджую. Це природна потреба. В цьому немає нічого протиприродного… А все-таки як прикро! Невже я ревную? Так, мені боляче!»

Тим часом Єва висушила волосся феном і стала варити собі каву. Георгій відчув, що думка про Євину зраду різонула йому просто по серцю.

«Хто він — мій суперник? Один із її малохольної анархістської компанії? Так і є. Але чому? Чому тепер? Тільки не зараз! Тільки не зараз!» — подумки простогнав він.

Єва тихо підійшла до нього ззаду і закрила йому руками очі. Від цього дотику в нього зникли всі сумніви. Ні, вона не зраджувала його. Вона поцілувала його в губи і вмостилася йому на коліна. Георгію стало легко, дуже легко. Він зрозумів, що йому тепер начхати на все: нехай нищать, нехай трощать, нехай палять його добро! Тепер йому все одно! Адже він має кохану жінку! І це так багато значить!

Вони кохалися з перервами до вечора. Усі його проблеми відступили кудись за обрій. Єва своєю поведінкою цілком затьмарила його проблеми. Вона витіснила з його пам'яті все, що було до неї, все, що сталося за останніх десять днів, все зайве.

Тепер була тільки вона. Тільки її смаглява шкіра, тільки її монгольські очі, тільки її кохання.

Стало вечоріти. Західне сонце світило у вітальню, де вони вечеряли тим, що їм прислав Ромко зі свого ресторану. Єва включила телевізор і стала клацати пультом. Нарешті вона натрапила на те, що хотіла. Це були новини.

Вони їли печену фаршировану курку і запивали молодим вином. Уперше за багато днів Георгій їв з апетитом. Єва не відривала очей від екрану. Георгій милувався нею. Йому більше нічого не треба було в цьому житті. Тільки б Єва була поряд. Завжди.

Несподівано вона підсилила пультом звук. На екрані з'явилася фотографія Антипова. Георгій завмер.

— Сьогодні вранці у Львові був знайдений мертвим у своєму ліжку відомий український бізнесмен….

Георгій подивився на Єву. Вона буквально пожирала очима телевізор.

«Його було вбито з його ж зброї у скроню. Не виключено, що це було самогубство. Щоправда, убитий не залишив передсмертної записки. Інші версії також вивчаються»…

У Єви на обличчі застигла дивна міна, що нагадувала вранішній погляд сокола-сапсана на картині. В ній було торжество.

Репортаж закінчився. Вона зітхнула з полегкістю і, потягнувшись, недбало кинула:

— Все…

Георгій так і не збагнув: що саме бриніло в її голосі.

Він пильно вивчав її поглядом. Євдокія, неначе відчуваючи це, не оберталася. Вона якось похапцем і рвучко встала з крісла і поспішила на кухню, неначе тікаючи від Георгія. Вона довго не приходила. Коли він туди зайшов, то побачив, що вона курить сигарету.

— Де ти була вранці? — підозріло спитав він.

— Я? — неначе нічого не сталося, перепитала Євдокія, намагаючись замаскувати хвилювання. — У церкві…

— Гріхи відмолювала? — спитав він і відразу ж прикусив собі язика.

Євдокія спалахнула, немов вибухівка.

— Яке ти маєш право так зі мною говорити?

— Я маю право, бо ти ввійшла в моє життя!

— Ти забуваєшся: не тільки я ввійшла в твоє життя, ти також увійшов у моє!

— Убивство — це твоїх рук справа?

— Я, здається, з Києва нікуди не виїжджала!

— Ти знаєш, про що йдеться. Я ще раз тебе питаю: ти в цьому замішана?

— Ні, тобто…

— Отже, ти хочеш сказати, що, хоча і не була виконавцем, зате зорганізувала все?

— Я нічого не хочу сказати… — опиралася Єва. — Я нічого не організовувала! Я не можу тобі цього пояснити… Ти все одно не зрозумієш!

— Аякже! — зіронізував Георгій. — Де мені! Ти хоч розумієш, що ти підставляєш мене? Після того, як я став тиснути на нього з усіх боків, на мене може впасти підозра!

— Я повторюю: ми тут ні при чому. І я тебе не підставляла. Це ти мене підставив! Поряд з тобою небезпечно жити! Постраждаєш ти — постраждаю я, постраждає моя дитина. А в мого сина, між іншим, нікого, крім мене, немає! Та де тобі, старому еґоїстові, збагнути це своїм самозакоханим розумом! Якщо ви, державні мужі, не можете захистити себе, то що казати про нас, простих людей?