Марина Гримич - Еґоїст

Здесь есть возможность читать онлайн «Марина Гримич - Еґоїст» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2006, ISBN: 2006, Издательство: Дуліби, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Еґоїст: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Еґоїст»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Пропоную читачам перевидання мого роману «Егоїст», якому пощастило отримати першу премію на Всеукраїнському літературному конкурсі «Коронація слова» (2002 р.). Вийшовши в 2003 р. у видавництві «Кальварія», він — практично без піару — блискавично розкупився і ввійшов до довгого списку номінації «Красне письменство» Всеукраїнської рейтингової акції «Книжка року» (2003 р.). Я питала себе: в чому секрет його успіху? Напевне, в тому, що в ньому йде мова про ті речі, про які неможливо довідатися з преси або телебачення, зокрема, про «виворотку» сучасного політикуму, про кулуарне життя Верховної ради, про те, чи є насправді елітою сучасні українські політики, які так себе називають, і відповідь на питання, хто ж насправді є українською елітою.

Еґоїст — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Еґоїст», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Георгій з цікавістю спостерігав, як Семенець, цей депутат з іміджем витонченого інтелігента, став у позу і заявив, що якщо йому не віддадуть комітет, то він вийде з фракції. „Ой як страшно! Невже після його виходу фракція не зможе жити? Вона без нього чудово проживе. А от йому без неї буде тяжче. Політик-одинак не має ніяких перспектив у політичній кар'єрі. Узяти, скажімо, мене. Хоча формально я належу до партії, до фракції, але фактично не можу привчити себе до стадності. Це суперечить моїй природі. Тож на верхівці ієрахії ніколи не зможу опинитися. Та й не треба. Хіба в цьому щастя? Звичайно, не в цьому. А в чому ж тоді? Краще про це не думати, аби життя знову не видавалося безглуздим“.

Георгій не міг спокійно дивитися на те, що відбувалося у фракції, тож вийшов із зали „на перекур“. Ні, він не курив. Він дбав про своє здоров'я. Георгій вийшов провітритися в коридор. До нього підлетіли з камерами й диктофонами журналісти. Георгій відмахнувся — не тепер. Він любить журналістів, але не аж так, щоб виносити сміття з хати!

Дещо розчаровані журналісти стали чекати нову жертву, яка вискочить із залу засідання фракції. Нею виявився той самий Семенець, який, очевидно, зопалу прийняв рішення зробитися смертельно ображеним і розірвати стосунки з політичною силою, яка по-батьківськи ввела його за списком до парламенту.

Журналісти оточили його зусібіч, і той, імпровізуючи, почав давати імпульсивне інтерв'ю, звинувачуючи всіх підряд у всіх гріхах. Узагалі, чесно кажучи, він не робив чогось екстраординарного. Поводився, як звичайний українець. Звинувачування всіх у всьому — це народна забава українців, і той, хто цього не розуміє, не відчує родзинки політичної ситуації в Україні.

Георгій не чув, що говорив Семенець, однак з мін журналістів і жестикуляції інтерв'юера зрозумів, що той добряче „поливає“ своїх колишніх однофракційників. Ідіот. Хоч би глянув, кому дає інтерв'ю. Якраз тому каналу, журналісти якого навіть уявлення не мають, що в світі існує така штука, як журналістська етика. Сьогодні ж у новинах вони висміють фракцію, а його самого зроблять дурником.

Георгій замислився.

Поділ керівних посад і комітетів відбувається в будь-якому парламенті в будь-якій державі, де емоційніше, де спокійніше, — однак усюди це є. Завжди. І це нікому не видається ненормальним, а навпаки, цілком закономірним, оскільки це і є демократія. І лише в нашій країні цей процес викликає нездоровий інтерес громадськості через те, що Банкова і по-собачому віддані їй мас-медіа виставляють роботу в парламенті як вертеп, а депутатів — дурниками. Протиборство Банкової і Грушевського старе, як Конституція. Банкова панічно боїться Грушевського, бо відчуває комплекс неповноцінності перед нею. „Грушевського“ по суті сильніша від „Банкової“, оскільки в більшості випадків репрезентує кращі уми та ініціативу народу і регулярно, щочотири роки оновлює свою кров. Незважаючи на це, „Грушевського“ часто програє в нерівній боротьбі з масивним старечо-зашкарублим і набагато численнішим і дисциплінованішим апаратом „Банкової“.

Він стояв біля вікна і дивився на потік машин, що рухався по вулиці Грушевського. До нього підійшов Денис Загородній — однокурсник по університету і водночас представник сусідньої фракції. Він також вийшов на „перекур“. На відміну від Георгія, він курив по-справжньому. У його пропрезидентській фракції відбувався такий самий дерибан, як і в їхній, опозиційній, хоча, може, не так стихійно, оскільки в пропрезидентській фракції народ не надто привчений до демократії, а більше вимуштруваний в кращих традиціях постсовкової чиновницької солідарності.

— Як у вас? — спитав Денис.

— Та так, як завжди, — ухилився від прямої відповіді Георгій. Слово „бардак“ крутилося у нього на язиці і мало не вилетіло з вуст.

— Бардак? — вишкірився Денис, показавши зуби, а потім, схаменувшись, сховав їх під губи. Він не любив шкіритися.

Георгій промовчав. Денис затягнувся.

— А у вас спільне засідання комітету комсомолу і парткому? — парирував удар Георгій.

Той засміявся:

— Ти в точку! Пам'ятаєш, як в університеті?.

Вони почали сміятися, згадавши молодість.

— Комітет дадуть? — вже веселіше спитав Георгій Дениса, хоча й без того знав відповідь.

— А куди ж вони подінуться, — засміявся той знову, не показуючи свої зуби. — Проголосуєш? — пожартував він.

Георгій хотів був сказати: „Як фракція — так і я!“ Але не сказав. Усе й так було ясно. Вони розуміли один одного з півслова. Колись в університеті вони трохи дружили, трохи конкурували, разом працювали на комсомольській роботі, разом їздили в будзагони.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Еґоїст»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Еґоїст» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Марина Гримич - Second life (Друге життя)
Марина Гримич
Марина Попова - Марина Попова
Марина Попова
Марина Гримич - Варфоломієва ніч
Марина Гримич
Марина Гримич - Ти чуєш, Марго?..
Марина Гримич
Марина Гримич - Магдалинки
Марина Гримич
Марина Гримич - Острів Білої Сови
Марина Гримич
Марина Гримич - Фріда
Марина Гримич
Марина Гримич - Клавка
Марина Гримич
Отзывы о книге «Еґоїст»

Обсуждение, отзывы о книге «Еґоїст» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x