Марина Гримич - Еґоїст

Георгій збився з графіку. З самого ранку. Це загрожувало усім його планам на день. Стоячи біля світлофора, він дивився у свій електронний щоденник. Нічого катастрофічного не сталося. Можна й скоротити робочу нараду в офісі. Однак не це головне. Головне — його збито з ритму. З нормального, ділового ритму.

Як він і передбачав, Ірина Марківна була вже на своєму місці.

Ірина Марківна — його референт. Скільки разів з нього сміявся Діма Білоцерківський: «Коли вже ти позбудешся свого антикварного ридикюля? Візьми собі молоду довгоногу кобіту!» Георгій на те відповів: «Ти знаєш, чому ми з тобою робимо один і той самий бізнес, але при цьому ти обплетений кредиторами, як павутинням, а я процвітаю? Бо в твоєму офісі — довгоногі повії, а в моєму — професіонали!» Так, він свого Антикварного Ридикюля не проміняє ні на кого! Вона, Ірина Марківна, була бездоганна на своєму місці. Вона розуміла його з півслова, з півпогляду. Ірина Марківна була ідеальним організатором або, як тепер кажуть, лоджістиком. Вона була також чудовим психологом: людей бачила наскрізь. І все це мала від Бога. Щоправда, була в неї одна вада: Ірина Марківна свого шефа теж бачила наскрізь.

Ось і зараз: вона пронизала його рентгенівським поглядом і все зрозуміла.

— Доброго ранку, Георгію Андрійовичу! — привіталася вона. Ірина Марківна вимовляла його ім'я, трохи гаркавлячи. — Зробити чай із м'яти? — запропонувала вона.

Він кивнув. «Все бачить Антикварний Ридикюль! Замість щоденної кави — заспокійлива травичка».

— На коли збирати нараду? — пильно подивилася на шефа Ірина Марківна.

Він скривився і махнув рукою, що мало означати: «Вирішуйте самі!»

Вона кивнула:

— Гадаю, за півгодини ви будете в нормі.

Георгій зайшов до кабінету, сів у своє крісло, поклав ноги на стіл, перед цим знявши взуття, і, ввімкнувши комп'ютер, почав переглядати найгарячіші новини з інтернет-видань.

До кабінету безшумно зайшла Ірина Марківна, поставила біля шефа чашечку з чаєм, поклала свіжі газети і так само безшумно вийшла.

За півгодини за довгий скляний стіл, що стояв перпендикулярного до його, директорського, робочого столу став збиратися керівний склад фірми — завідувачі відділів.

Першою зайшла, як завжди, Таміла Сергіївна. Вона була у строгому діловому костюмі, строгих окулярах і зі строгою зачіскою. Так і має виглядати профі. Адвокат у економічних справах. Податки, аудит, банкрутство тощо, — вона з цим справлялася завиграшки. Фірмі вона приносила гарний прибуток. Після того, як п'ять років тому Георгій вирішив балотуватися в парламент, він саме її зробив формальним шефом фірми, оформивши себе «почесним президентом». І добре зробив. Його фірма й далі процвітала.

Але рік тому він мало не втратив її. Виявляється, вона з університету (а вони вчилися разом) любить його! Якогось прекрасного дня Таміла влаштувала йому істерику (чого він від неї ніколи не чекав) і стала по-бабськи його шантажувати: або заміж, або вона піде з фірми! Він був шокований. Яке нахабство! «Хочете — ідіть, Таміло Сергіївно! Вас тут ніхто не тримає!» Вона згарячу написала заяву про звільнення і кинула Георгію, а той передав на оформлення Ірині Марківні. Антикварний Ридикюль, старий мудрий Ридикюль, поклала Тамілину заяву йому на стіл і сказала:

— Георгію Андрійовичу! Послухайте биту життям жінку. Напишіть на заяві: «підвищити зарплату вдвічі!»

Він був шокований. Але послухався. І не пошкодував. За день Таміла прийшла до нього «з повинною» й, червоніючи, вибачилася. Вона продовжила свою роботу на благо фірми. Так само бездоганну. Вона була занудою, але у професійній діяльності це був її козир. На судових процесах вона своєю занудністю змушувала будь-якого суддю здатися на її умови, аби тільки вона відчепилася зі своїми добре обґрунтованими доказами. «Калькулятор» — це було її прізвисько в університеті, вона перемандрувала й до його фірми.

До кабінету майже одночасно ввійшли Олексій Олексійович і Ганна Миколаївна — два антиподи. Обидвоє спеціалізувалися на кримінальних злочинах. Тільки Ганна Миколаївна мала «чисті руки» і «чисту совість», а в Олексія Олексійовича «руки були по лікоть у крові». Так жартували у фірмі. Взагалі, в їхній фірмі любили чорний гумор. Ганна Миколаївна — професор юридичного факультету, за сумісництвом адвокат-практик. Щоправда, фірмі зиску від неї не було ніякого. Річ у тім, що вона бралася лише за ті справи, в яких свято вірила у невинність підсудного. А справжні невинні рідко мають великі гроші, щоб заплатити досить високі гонорари адвокатам. Вона ж працювала не заради грошей, а задля справедливості. Ганна Миколаївна вважала, що її покликання в житті — захищати безневинних жертв свавілля. І вона влаштовувала на кожному судовому засіданні шоу, маючи неабиякий ораторський хист. Саме за останнє Георгій тримав її у себе. Вона була совістю фірми і створювала їй позитивний імідж. А це не купиш ні за які гроші. Їй вірили. А це вже щось. Окрім того, Георгій любив час від часу пофілософствувати з нею чи подискутувати на тему теорії права. Вона мала переконливо велику поставу і переконливо великий шиньйон на голові, який вона «несла» на цілковито рівній спині. Її прізвисько в юридичних колах — «Феміда в Шиньйоні».