Володимир Яворівський - Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…

Цинічний Гомельський, поведінку якого можна зрозуміти, але не можна прийняти.

Типовий сраколиз начальників і баран. [102] Падкий до жінок чоловік (студентське, з часів бурсаччини). І жлобистий скнара. Мішко. Отака влада в Україні, Касю, отака. І ти їй віддаси свою честь? Та зачекайте, ще не віддаю, Йосип на Говерлі!

Ще думаю. Ще є час. Ціла доба.

Думаю, мамцю. Дуже думаю.

Температура в кімнаті 31,2°.

Спускалася в хол, до банкомату. Ніби йшла щось красти і боялася, що мене вистежать. Точно. Рудий, носатий із запалим ротом охоронець рячив очі на мене незмигно. Я пройшла повз нього та банкомату і не хотячи вийшла на вулицю.

Невже Мішко дав йому пару червінців, щоб пантрував за мною?

Поки зійшла до Бессарабки – спершу клеївся гевал спортивного вишколу: «Плахоґо нє думай. Імєтіму за чєсть пронєсці тіб’я на руках на базар». Ледве одшила. Другий вийшов з базару із величезним букетом лілій. І кинувся дарувати. Жовтим пилком зафоцькав мені білу футболку. Лякнула, що бризну газовим балончиком. Одчепився.

На базарі були банкомати, але біля них оберталися якісь підозрілі типи.

Раптом подумала: а чого це я злякалася готельного служки? У мене банківська картка, код 1991 – рік мого народження. І моєї Батьківщини. Забути не можна».

Я хутенькоо, майже підбігом, повернулася до готелю. Носатий рудько дрімав у кріслі, витягнувши довжелезні ноги в стоптаних сандалетах. Зневажливо зиркнувши на нього, рішуче пройшла повз, змусивши підтягнути ратиці, бо наступлю.

Вставила картку. Код 1991. І вперед і назад – однаковий. Як і мій рік народження. І відродження України.

Яку суму зняти? Головне – залишок. Залишок обов’язково!

Гаразд, зніму триста гривень. Набираю 300.

Банкомат довгенько шемрає нутрощами, відраховує, щоб не помилитися. Викидає шість по п’ятдесят. Віддає картку.

Але нема квитанції із залишком.

У мене все тіло стерпло, і серце бухкає, ніби хоче проклювати груди і вилетіти до мами. Рука тремтить, стискаючи гроші.

Касю! Стривай, дурна ти! Все гаразд. Треба було натиснути кнопку «видати квитанцію».

Полегшало. Зараз повторю все, як слід.

Українська. 1991. Видача готівки. Візьмемо ще 100. Видати квитанцію.

Вискочило два Грушевських. Картка. А квитанції знову немає. Правда, цей садюга-банкомат не заснув. Щось там у ньому ще ворушиться.

Нарешті! Висунулась. Як язик банкомата. Страшно, але хочеться швидше дізнатися, чи можу допомогти мамці. Боже, помагай своїй Касі і її мамуньці Вірі.

Хапаю повітря і дивлюся.

Залишок на вашому рахунку… 600 грн. 94 коп.

Сімсот гривень з копійками! Моя стипендія…

Не пам’ятаю, як повернулася до номера. На другий поверх піднімалася ліфтом, тримаючись за бильця.

Ледве влучила ключем у замкову щілину.

Мало не впала. На кріслі біля вазона з магнолією… Богдан Багнат! Мій Богдася з Краснодона…

Президент незалежної України Хазар Артур Михайлович возсідав на першому номері, себто на першій мисливській вишці, куди рагулі повинні гнати вепрів, лосів, зайців, лисиць, тхорів, а можливо, і вовків, яких тут, у причорнобильській зоні, розвелося до дідька. Вишка спеціально збудована для Президента Хазара. Із корабельного дерева. Крита посрібленою металочерепицею. Зі стрімко задертим, довгим козирком. З нішею-балконом для охоронців. З ліфтом на три рівні. З бетонованим погрібцем-сховищем. Із наймодернішою розробкою «Іжмаша» автоматом АК-12 на стаціонарному стояку. З підвішеним на тасьмі біноклем. Сидінням із м’якесенької шкіри, що оберталося довкола осі і на всі боки. Із відеокамерами, спецтелефоном. Із портативною кухнею, де подзвонював пляшками бар та красувалася перевірена охоронцями шинка, екологічно чисті овочі, сир Рокфор, про який старший синаш Артьомка, що веде фінансові справи сім’ї, розповів смачний анекдот: мудило прийшло бухим до хати, впало і кимарить без тями; кум, що встиг трахнути куму, підносить йому під нюхало кусок старого, скунєчого [103] Смердючий – зіпсований (жаргон вузького кола Партії Реформаторів). голландського сиру. Той заворушився, потер шнобеля, пчихнув і прошарамаркав: «Манька! Убері свою шмоньку!»

Важко дихаючи, піднявся на княжу вишку геник. [104] Генеральний прокурор (сленг Адміністрації Хазара). Кум, друг молодості, вірняк. [105] Вірна людина (сленг оточення Хазара). Без мене – він гімно собаче в сущності, но вірняк, кум. Член сім’ї. Стьопа Гречаник.