Володимир Яворівський - Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…

Це було смішне запитання, оскільки йшлося про конституційну норму. Однак я відповів чесно:

– Так. Я вніс кандидатуру Тищенко. І визнаю, що це була моя велика помилка.

Адвокат Яни, знаменитий український юрист, який не раз вигравав складні політичні справи, попросив дозволу на запитання. Лаврентьєв щось прогундосив, і захисник зрозумів, що це дозвіл.

– У базовому документі, що став основою сфабрикованого звинувачення, немає підпису прем’єр-міністра Тищенко. Є підпис керівника державного господарського суб’єкту пана Піддубного. Чи підтверджуєте ви, що уряд Яни Тищенко формувався за квотами «п’ятдесят на п’ятдесят», себто половина міністрів – ваші, друга половина – Яни Тищенко?

– Підтверджую. Дві рівноправні партії хотіли створити державницький уряд.

– Ви особисто забрали собі газовий бізнес і призначили Піддубного керівником. Він підписав кабальний контракт. Але після того, як ви відкликали його з Москви за годину до підписання вигідної для країни угоди, якої домоглася прем’єр-міністр. Того ж дня у вашому президентському кабінеті відбулася спішна нарада за участю представника корупційної посередницької структури Кремля, проти якої запекло воювала прем’єр. Там був присутній ваш брат, власник газової фірми, що входила до тієї структури. Були кілька газових олігархів. Були, звісно, ви. Для чого ви збирали цю «чорну раду»? Газову. Після якої ціна на російський газ виросла вдвічі? І Тищенко змушена підтримати цю нову угоду, бо Україна була на грані технологічної катастрофи. Як і Європа.

– Я відхиляю це запитання. Воно не має відношення до справи. Адвокату роблю ще одне, останнє, попередження. Ставте конкретні питання.

Зала ревнула:

Гань-ба! Гань-ба! Га-ньба!

Суддя Лаврентьєв знервувався і став підморгувати невідь-кому. Кричали всі, опріч дипломатів, він не знав, кого саме вивести із зали суду.

Грифонівці заметушилися, взяли Яну в щільне кільце.

Суддя оголосив перерву.

Вочевидь, йому треба було з кимсь порадитись. Хай швидше радиться і закінчує цю виставу.

Ти в ній режисер чи актор, Павле?

Швидше – глядач, бо тут уже все вирішено і розіграно без мене.

– Встати! Суд іде! – надтріснутим, фофлавим голосом прокричав помічник судді і зсутулився. Витер хусточкою змокріле обличчя, шию, руки.

– Чи є у підсудної запитання до свідка Глущенка?

– До цієї особи у мене давно немає запитань. До того ж я не хочу, щоб втішалися наші спільні колишні вороги, котрі зараз при владі. – Яна говорила сидячи. Хотіла подивитися йому в очі, але не могла впіймати їх на обличчі. Так, вони були розплющені, але не дивилися. – Немає запитань. Відпустіть його… до сповіді…

Бережанський нацдемний [98] Національно-демократичний (бережанський сленг). революціонер Пашка Мовчун сидів у своєму Райському саду на саморобній брезентовій гойдалці і писав поемку про Яну Тищенко. Обласна газета навряд чи надрукує, а наша, бережанська, можливо, одважиться. Бо дуже сміливо: «Вона у нас, як Жана д’Арк»… Сильно! Але ж спробуй риму добери: парк, карк… «Бо ворогам сіда на карк»… Погано. Не естетично… «А влада в нас, як зоопарк»… Теж погано. Поганісімо, Пашка. «Вона немов козацька шабля»… Добре. А далі «мебля», «бля», «шобля»… Боже! Як вимучує ця поезія. Особливо рима.

Підбіг внучок Ісайка:

– Дідусю, до тебе машина біла приїхала з дядьками.

Пашка відклав блокнот для віршів, прудко зіскочив із брезентової гойдалки і пішов на вулицю… Йому здалося, що це приїхали нові бажаючі вступити у новостворену партію «Рада Визволення Улюблениці (РВУ).

Блін, помилився.

Районний есбеушник Ярко, Ярослав Ступак, з яким Паша був добре знайомий, не раз пили по чарці в урочищі Трьох джерел. Нормальний, патріотичний нук, [99] Новий українець (словотвір самого Мовчуна). все правильно розуміє, любить Україну і все українське. З Тернопілля. Його дідо (так він каже) хлопчиськом воював в УПА, був поранений у ліве плече, відбув заслання. Минулого року Ярко з відзнакою закінчив академію СБУ, носить академічний значок на лацкані (мабуть, їх у нього два, бо має і на кітелі, і на цивільному).

– Є пропозиція, друже Мовчун. Покавалєрувати, дрінькнути [100] Випити (жаргон від англ.). в лісі, на повітрі. До мене завітав шеф із столиці. Хоче відпочити і познайомитися з вами. У мене в машині вже все є. Навіть баночка чорної ікорки.

Шефом Ярка був звичайний есбеушник (Ступак один раз звернувся до нього «пане старший лейтенанте») із обласного управління Дмитро. Прізвища не назвав, воно мені й не потрібне те його прізвище. Комунікабельний, веселий, по дорозі до Трьох джерел упік анекдота.