Володимир Яворівський - Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…

А хто це вони? Хіба тільки примітивний денщик Мішко?

Кася чомусь не захотіла підніматися вище.

І раптом сахнулася: а ти, Касько, Йосип на Говерлі? Не лише терпиш, а й лигаєшся з ними. Хіба не так? Ну, так! Так! То й що? Я мушу допомогти мамці. Хто ж їй іще допоможе? Хто?

Думала про маму.

Вона все жила мрією: відбудувати на фундаменті давно розібраного прадідівського фільварку, за який розкуркулили та вивезли до Сибіру всю родину, будинок і – відкрити в ньому невеличкий затишний ресторанчик в українському стилі. З давніми подільськими стравами, настоянками і наливками, із забутими народними піснями. Марила цим. Звідки воно в неї взялося, у завідуючої сільським клубом? Просто бізнесова манічка якась – привчити теклівців жити, «як у Європі», хоч ніде вона, як і я, в тих європах не були. А от щоб так.

Тому й розпочала із примітивної теклівської розливайки, щоб заробити грошенят і відкрити в Теклівці ресторанчик, куди ходитимуть сім’ями земляки.

Спершу мамі заздрили з кожного сільського двору. Навіть ковбасники, що жили з одеського Привозу. До півночі вона напікала запахущих пиріжків з капустою, картоплею, сиром, ягодами. Тато жартував: спробуй ще зі скрєпками або динамітом! Бабуня Ксеня молола м’ясорубкою сало з часником для смачних бутербродів, які вчитель малювання Роман Безпалко називав «канапки». Смішно, адже канапка – це маленький нерозкладний диванчик. Але пан Роман пояснював, що такий диванчик то є – фотель.

Бабуся тоді пекла для генделика свої знамениті манзарі. [92] Теклівські коржі із сиром, бринзою та зеленню цибулі, кропу, петрушки; печуться на сковороді. Тому там постійно товклися чоловіки, в яких ще не вивелася копійчина, бо жінки продавали на трасі молоко, сметану, масло, бараболю, квашенину, яйця, а дехто із пияків та деякі шпаркі вже збували вінницькому скупщикові земельні паї за дрібні долари, які бачили і тримали в руках вперше. То мамця наскладала тоді трішки і «зелені». Вона планети під собою не чула.

Та згодом перестали вчасно платити зарплати вчителям і медикам, пенсіонерам пенсії. На Теклівку насунули злидні, а на розливайку хабарники з кожної шпарини.

Мамо-мамо-мамуню… Фундамент прадідівського будинку заріс кленчуками, акацією, земляною грушею. [93] Земляна груша – топінамбур. А в льоху водяться гадюки.

Все! Мертві бджоли. Облом!

Кася впала лицем на подушку. Судома звела її тіло від красивих видовжених пальців на ногах до золотавих кучерів на голові.

Стало нестерпно шкода мами, тата, бабусі Ксені, себе, навіть… Боді Багната… Теклівки… України…

Катря несподівано зайшлася риданням, затрусилася вся і занишкла.

Був у мене Бодьо. Засмаглий. Пружний. Вродливий. Від нього дихає могутня енергетика, гайдамацтво, дурманна хтивість, чоловічність. Хочеться. Дуже хочеться, але хай іще побігає, солодша буду.

Каже, що демократична революція ось-ось почнеться. Можливо, з Краснодону.

Вірю, що таки почнеться, але не зараз. Як каже моя бабусенька Ксеня, «має потекти через верх». А ще й до вінець не набралося.

Він правий. Мене дурять. На мені заробляють зірки і кар’єрні сходинки. Він почув уривки розмови проректора з Мішком і зрозумів, що мене розігрують, як ляльку. Тому й кинувся виручати.

Я не вірю. Бодьо Багнат просто ревнує. Щось почув і скипів.

Мішко скинув SMS-ку: «Спустися до адміністратора, забери конверт і 500$».

Збігла, показавши зустрічним красиві ноги, забрала конверт. Крім грошей – записка:

«Дуже зайнятий дорученнями міністра, іди в магазини сама. Купи, що хочеш, але щоб була крутою. Ще немає остаточної відповіді щодо тебе від П. Може скластися, що завтра ввечері його вертольотом вилітаємо до Карпатської резиденції. Чекай моїх розпоряджень. Я».

Завтра національне свято.

У якому ти, Касю, береш активну участь! З чим себе і вітаю, Йосип на Говерлі!

Знову приходив Бодьо. Розхристаний. Рвучкий. З гарячою опарою на чолі.

Дала йому уста для поцілунку. Так міцно, жагуче поцілував і обняв, що ледве не підкосилися ноги і…

Коли трішки охололи, він сказав:

– Ти ж горда і сильна, Касю! Зізнаюся – любитиму навіть якщо віддасися комусь із вулиці. Але не прощу, коли з Хамом. Саме з ним. Вони тобі наобіцяли райське життя. Це ж пройдисвіти, клігери, мазурики [94] Шахрай, вуркаган (історичне, бурсацький жаргон). . Використають і викинуть. Попіжонила і – годі! Гидко! Це – не Кася Любінецька. Моя Касяплюнула б цій в її красивущу пику і примовила своє «Йосип на Говерлі».