Володимир Яворівський - Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…

– Слава Україні! Героям слава! Я, звичайно, за ваше, Мар’янко і Мар’яне, голодування. Але поставте до відома міськвно, бо вони проти вас, молодих, щось паскудне затіють…

– Хай читають Конституцію. Вона гарантує нам це право, – рішуче заступився за Мар’яну вчитель історії Мар’ян.

Пашка Мовчун пильно стежив за дискусією, не втручаючись у неї: хай вигорять емоції. Він знав, що чим радикальніші пропозиції, тим легше буде провести безпечне, розумне рішення. Поки що все йде саме за цим сценарієм. Нехай іде. Нормально. Підсумок підбиватиму я.

Можна було б діяти рішучіше, активніше, якби було централізоване фінансування. Тоді б до мене потягнулися люди. А так… жалюгідні подачки місцевих злидарів-бізнесменів. Відчіпне. Навіть Ленін робив свій пітерський переворот на німецьких грошах. У пролетаріату їх не було.

А тут посадили на повну дієту. Ще трішки протримаюсь, а далі – покотимось у прірву, де незалежній Україні немає місця. Ентузіазм нації вичерпується.

Правда, недавно до нас приєдналися троє молодих патріотів. Земляки. Двоє студентів і один водій-дальнобійник, який скуштував західної демократії. Що скажуть вони – нові, свіжі? Прийшли продовжувати нашу справу чи виштовхувати нас на узбіччя боротьби за Україну? Заохочую їх поглядом: говоріть, у нас демократія.

Руде, веснянкувате, кострубате, гострокутне, як жидівська [88] Так думає Пашка Мовчун, а не автор. зірка, хлопченя стоїть під сливою-угоркою, і здавалося, що вона підпирає його, щоб не впало від вітру. Це з нових, свіжих. Над його головою у клітці дзьобали підгнилий банан Райські птахи. Воно ожило, заворушилося, прокашлялося і сказало:

– Все, чим ви займаєтеся – це намагання усвідомити рецидив повної політичної імпотенції. Я – українець, народився і виріс в Бережані. Вчуся в Києво-Могилянській академії. Ми – нове покоління українців, ровесники Незалежності – усвідомлюємо, що сама присутність в українській політиці Яни Тищенко і нашого покоління – це політична смерть Хама Батия. Він діє примітивно, грубо, але ефективно: за ґрати! Закинути її до буцегарні! Закрити рота! Відлучити від ЗМІ! Та найгірше, що такі опозиціонери-імітатори, як ви, по всій Україні фактично працюють на цю (парадокс!) антидержавну владу!

Воно говорить тихо, заікаючись, ковтаючи слова. Де взялося в нашій Бережані? Кому служить? Ясно, що Хазару і його банді. Ворожа агентура, підіслана з-за кордону. І знаємо, з якого саме. Ми її все одно викриємо і відженемо від України!

– І що пропонує ваше покоління? – спокійно, по-вчительському запитав Мар’ян, стоячи позаду Мар’яни і обіймаючи її за тонку, тремтливу талію. І продовжував, не чекаючи відповіді:

– Я не заперечую, що рух опору диктатурі, рух захисту України переживає не кращі часи. Причини добре відомі: за кілька століть бездержавності нація втратила політичний досвід та імунітет самозахисту, хохлаччина двох перших президентів, зрадницьке малоросійство Глущенка. За два десятиліття незалежності не закладено нічого фундаментального у державобудівництві. Все хистке і тимчасове. Усе це та багато іншого простелило доріжку до трону висуванцю орди Хаму Батиєві. Тому сьогодні найбільший ворог українців – байдужість, апатія до боротьби за самих себе. Ми з Мар’яною готові до рішучих дій. Але суспільство ще сонне, ще терпить наругу над собою…

– Мар’яне, але ж протестні настрої підкипають. Повільно, обережно, але вже прокотилася хвиля протестів. Хай не стотисячних, а все ж… – Мар’яна розняла Мар’янові руки на своєму животі, підняла яблуко, яке щойно впало з яблуні. Витерла його подолом свого ситцевого, облямованого синьо-жовтою стрічкою, платтячка і подала Мар’янові. – То що ж пропонуєте нам, друже, Києвомогилянка?

– Рево-во-люцію! Національно-де-демократичну революцію. Поки Укра-ра-їна не пройде крізь рево-волюцію із жертвами – вона не стане повноцінно-н-ою державою, а населення не стане народом, наці-цією. Незалежність впала українцям, як сувенір, подару-ру-нок на іменини. Тому ним так і користую-ються… – затинаючись, тихим, шелестливим голосочком проказав вогненноголовий, гостроносий і гостробородий києвомогилянець. Сказав і зашарівся, бо вперше при старших висловлював ці свої думки.

Якось обмовився батькам – мама лежала із серцевим нападом майже тиждень. Батько, правда, мовчки підтримав, але щоб мама не чула.

Києвомогилянець пожадливо ковтнув свіжого райського повітря, звихрив п’ятірнею вогненну копицю сіна на голові: