Володимир Яворівський - Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…

Написав на одному з віршів Талалая: «Готуємо повстання. Ти хочеш, щоб ми, повстанці, застали тебе в ліжку біля нього? Уб’ю!!!»

Ого! Богдана не пустили до готелю! ЙнГ [95] Йосип на Говерлі (скорочення). . До мене. Гевал у самодіяльній формі охоронця. Мішко, кнуряка, за мною стежить.

Я в клітці?

Рівень свободи вимірюється об’ємом камери?

Ліжко часто буває лише сходинкою, Касю?

Так, сходинка веде вгору. А буває – донизу, лялечко. Причому, донизу – з вітерцем…

Президенти часто зустрічаються без краваток. А з нашим Хазаром – без шапки і гаманця. Бачиш, запам’ятала.

Екс-през Павло Глущенко сидів у кабінеті голови районного суду навпроти великого портрета діючого президента Артура Хазара. Суддя – кобилиста, піджара молодиця із зачіскою «вибух у локшиновому цеху» нітилася. Вона ніколи так близько не була з людьми такого рангу. Та й де могла, у зачухмареній Волновасі, звідки її за тридцять тисяч доларів, які вона збирала все життя, перекинули до столиці та ще й під справу Скаженої Вовчиці.

Двічі зазирав до кабінету найвідоміший нині районний суддя Ростислав Лаврентьєв. Говорити з ним у присутності колишнього президента вона не могла. Вискочила до приймальні і наказала:

– Викликай Глущенка першим! Бистро! – і кавалерійською ходою повернулася до свого кабінету.

– Може, чайку з липовим медом, пане… президенте…

– Дякую. Краще скажіть, щоб мене швидше вислухали, бо за годину маю дати інтерв’ю іноземній газеті. – Про іноземну газету він збрехав, але хіба хтось перевірить?

– Я вже розпорядилася. Хай заведуть… – хотіла сказати Яну, але злякалася, бо це ніби із симпатією, панібратством, тому випалила: «Злочинницю. Суддя відкриє засідання і підете першим свідком».

Хазар із добре проретушованого портрета на стіні дивився на нього то байдужо, відчужено, то занадто строго. Павло подумав, що весь дачний гараж ще забитий його президентськими портретами. Не піднімалася рука викинути, бо… раптом знадобляться…

«А донедавна на цьому місці висів я», – скрушно сказав собі Екс-през, і тихий, уже звичний, смуток дражливо залоскотав його серце.

А якби перемогла на виборах Янаконда? Посадила б Хазара чи ні? Його є за що. У мене в сейфі лежало кілька готових кримінальних справ на нього. Варто було «натиснути кнопку». Але тоді точно перемогла б Вовчиця вже в першому турі. Я зробив правильно. А тепер уже інший сюжет.

Чого я нервуюся, як у ніч першого туру останніх президентських виборів. На чому вона мене може завалити? Піддубний, який підписував кабальну угоду, від попередніх свідчень відмовився. На час суду його вивезли за кордон.

Російський прем’єр Пушін, що знає всі ті обставини, причетний до них, не опуститься до того, щоб давати свідчення в Україні та ще й у якомусь районному задрипаному суді. Отже, все лягає на свої місця: Янаконда свідомо, за нормальних обставин, з корисливих мотивів, зрадила національні інтереси України і перейшла на бік Росії.

Слабке місце «корисливі мотиви». Тут буде мене ловити. Викручуся. «Перейшла на бік Росії» – дуже провокативно, Президенте. «Зіграла тим самим на користь Росії» – оце грамотно, хай спробує одбитися.

Навіть крізь стіну почулося тупотіння казенних черевиків, гул голосів.

– Повели… її… на засідання. Через хвилин десять Вас запросять. Я розпорядилася. Лавруша проінструктований ще зівчора.

– Чи вже визрів вирок у справі Тищенко, пані голова суду? Адже я – останній свідок. Мою позицію ви знаєте…

– Вже все ясно. Винувата. Чистий кримінал. Працюємо над юридичним оформленням ухвали, бо суддя Лаврентьєв з провінції, а справа найвищого рівня…

Лариса Фомічна [96] Хомівна, але вона наполягла навіть у паспорті записати «Фомічна», і паспортистка м. Харцизька задовольнила прохання місцевого судді. злякалася, що передчасно відкрила судову таємницю. Але швидко заспокоїлася: він же свій…

У коридорі гудів натовп із журналюг та бажаючих прорватися до зали суду, куди впустили лише учасників процесу, охоронних ментів та недоторканних нардепів.

Павла вів вузьким, переповненим нудотним духом поту коридором помічник судді – гандрабатий, зсутулений парубчак у строгому чорному костюмі з білою сорочкою і ядучо-червоною краваткою. Коли позаду його постаті появився Екс-през Тріснутий Горщик, чийсь по-дитячому писклявий голосок вигукнув:

– Ганьба! Ганьба перевертню!