Володимир Яворівський - Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…

Вони вважають себе великими, бо сидять на наших шиях.

Він мотає перший президентський термін.

Хазар: англійська дуже проста і легка мова, але складається із всуціль іноземних слів…

Президенти іноді зустрічаються без краваток. А з нашим – без шапки і гаманця.

Партія Реформаторів нагадує годинник, у якого лише секундна стрілка…

Ще про Хазара: дурнів у його оточенні небагато, але як професійно вони розставлені.

Ще раз дзвонила мамця. Стурбована. Приїздив обласний начальник міліції у Теклівку. Перед цим районні міліціонери прочісували Теклівку, латали шутром [86] Дрібна щебінка зі сміттям і пилюгою (теклівське). глибокі бакаї на старому асфальті, навіть підсипали щебінкою дорогу у М’ятну Яму. Обіцяв, що міліція доглядатиме нашу розливайку.

Обережненько мамця намагалася запитати мене про ТЕ, але дуже акуратно запитувала, то я легко відбулася. Мовляв, телефон може прослуховуватися. Я її заспокоїла.

Інтернет аж репається від суду над Яною. Судить худобина, мій землячок Лаврентьєв. Знаний у Теклівці тим, що з дитинства всім підморгує і збиває цим з толку. Мамця розповіла, що приїхала нова вчителька ботаніки. Молоденька. Ростик-школяр звично підморгував, то вона виставила його з класу і викликала батьків.

У шухляді біля широчезного ліжка знайшла книжечку якогось українського поета. Леоніда Талалая. Не знала такого. І раптом:

«Який порив! Якої сили!/ Мітингували, говорили/ до сліз, до самозабуття./ І повертались, як на крилах/ із того мітингу в життя./ У сподіванні – щось та буде…/ А вранці глянув чоловік/ – а за вікном той самий вік,/ немитий посуд, крихти хліба,/ і день заплаканий, і шиба,/ і по душі шкребе двірник,/ який хоч важко на похмілля/ – про наше дбаючи життя,/ слизький хідник посипав сіллю»…

Як сильнющо сказонув. Аж душу пронизало. Заберу книжку з собою. Хтось забув. Невже, міліціонер? Значить, він уже одну книжку має, якщо цю залишив.

Видурнюється куплений Мішком айфон…

Пішла в майстерню на Хрещатику. А там – мітинг на підтримку Яни, яку судить мій теклівський поганець. Там мітингували і донецькі, і галичани, і мої, вінницькі. Збуджені, готові до подвигу, але не знають, якого саме. Ніхто не пояснює нічого.

Яну вивозили в каталажці, яку мітингарі обліпили її красивими портретами з-за ґрат. Разом зі всіма я кричала «Яні – волю!», «Хазара на нари!» Лише повертаючись до готелю, усвідомила, що кричала: «Хазара – на нари!» А мені з ним в День Нєзавісімості туди ж?

Нічого не розумію… Дурна дівка. Правда, вродлива. Серед вродливих бувають і розумні. Але – рідко.

Сімдесят відсотків красивих – дурні. Хочу належати до 30 %. Дуже хочу. Чи вдасться, Касю? Йосип на Говерлі.

Мішко не відповідає на дзвінки, хоч обіцяв привезти гроші на салон краси, на одяг, на взуття.

Я й босою красива. Я в потертій джинсовій спідничці спокушаю. І без перстенів. Без вишуканої білизни я все одно хтива. Віддайте грішми, що обіцяли. Мені треба мамі допомогти. Кафешку у Вапнярці купити. Мішко – дрантя. Дрантивий мішок… Чи знає про це міністр? Він для мене вже недосяжний.

«Англійська дуже проста і доступна мова, але в ній багато іноземних слів». Так-так, це – він. Хан. Я – в ясирі.

Серпневе сонце лушпарило українську землю навідліг.

Сади в Україні постогнували від ваготи плодів.

Вужі з М’ятної Ями виповзали на осоння, бо ранкова роса ставала холоднішою.

Лелеки вже деінде збиралися в полях у зграї, готуючись до далечезного перельоту на зимівлю, щоб весною повернутися на свої охололі за зиму, розторигані вітром гнізда.

Відчуття свята не було ні в кого. Навіть у тих чиновників, які мали його організовувати в містах і селах.

Україна запала в дрімучу зневіру. Попередній президент, якому вона віддала свою душу, – нахабно образив її, вбив віру в будучину.

Новий лякав її. Вона не вірила, що обрала його на чоло. Вона думала, що він просто звідкись з’явився. З іншої країни чи планети. Вичікувала, але вже гула.

Треба було якийсь час із ним прожити. Але дуже короткий час. Ще жила. Вірила, що ось-ось закінчиться цей Час Вовкулаків.

Ось-ось.

За нашого життя.

Екс-президент Павло Глущенко прийняв домашню сауну, викупався у басейні та двічі переплив власний ставок.

Випив соку зі свіжих моркви, червоного бурячка, помаранчів, сельдерею, цитрини, гарбуза, яблука, свіжої капусти, приготовленого покоївкою Іванною. Сам увімкнув італійську кавоварку.