Володимир Яворівський - Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…

Мішко не заснув одразу, а ще кілька разів телебенив і по внутрішньому зв’язку, і на мобілку. Просив, щоб відчинила, бо це остання можливість побути удвох… Запевняв, що… «опечатане не чіпатиме», бо відповідає за нього… Лише попестить, поніжить ерогенні зони, підготує до Дня Незалежності… щоб не сконфузитись. Так і сказав: «не сконфузитись».

Я вимкнула телефони, але довго не могла заснути. Заплющувала очі і… білила з мамою нашу хату перед Великоднем, новою щіткою із тирси вибілювала гашеним вапном чолову стіну, а мама довкола вікон виводила моїм учнівським пензликом кетяги калини та гірлянди барвінку. Здіймала повіки – біла стеля кімнати, освітленої південним, викупаним у морі місяцем. Згадала: сонце – то примітив, воно світить удень, коли й так видко, а от місяць – то справжній герой, він світить тоді, коли темно…

Знову підмащена білою глиною стіна, тирсова щітка, вмочена у вапно, благодатне сонечко, вільгло-тепла земля під моїми босими підошвами, горобці на дротах, як ноти. Білю причілок нашої хати. Пес Тимурчик лизькає мої литки, і лоскоти шастають по всьому тілу, щось таке дурманне зі мною роблять, таке солодко-терпке, таке… Потяглася рукою під свої шовкові бікіні, наче хтось насипав туди теплих морських камінчиків, щоб я їх вибирала по одненькому. Стала їх намацувати… Стала намацувати… Перебирала їх ніжно пучками пальців, насолоджуючись досхочу…

І раптом все тіло гарячковито пронизала несподівана дурманно-тепла блискавка, воно стрепенулося, злетіло на вершину Ай-Петрі, на якусь мить зависло там на хмарині, облетіло з нею всю Україну і опустилося в М’ятну Яму біля Теклівки. Там мені стало упокорено, м’ятно. Потихесеньку почав брати сон. Соник… Соничок… Озвалися цвіркуни. Ледачкувато репетували чайки. Море ластилося до берега… Треба завести щоденник… Такі події у твоєму житті! Та-акі події! Лусну від цікавості. Добраніч, Касю… До-бра-ні-і-іч… Завтра починаю вести щоденник…

Мішко привіз мене міністерською машиною з Борисполя до міліцейського готелю на Шовковичній. В люксовий номер 213. По дорозі ніби ненарошне мацькав мені коліна, норовив пролізти під шорти. Я зловісно шепнула йому: «Зараз, при водієві, затоплю тобі в пику!» Одчепився. Йосип на Говерлі!

Мішко повинен повезти мене до салону краси, на тайський масаж, до сауни, потім одягнути, як модельку. Від спідньої білизни до вечірнього плаття в блакитних тонах. А потім… потім, Касюню… Приготуйся…

Треба мамі помогти. Решта – дурниці. Київ… Кар’єра… Квартира… Допомогти золотій моїй мамуні не збанкрутувати, вижити. За це я готова віддати свою «опечатану». Мільярди жінок віддавали її абикому під настрій, у мить усепоглинаючого дурману, коли верховодять тіло і похіть. Я нічим не відрізняюсь. Хіба що не комплексую на предмет зовнішності.

Це міг зробити зі мною, десятикласницею, художник Роман Безпалко у М’ятній Ямі.

Це міг вчинити зі мною красень аспірант, «Вічний революціонер» Бодя Багнат з Краснодона, в якого були втріскані всі студентки і молодші викладачки Академії, але я, навіть сп’янівши у відпочинковому студентському таборі на Дніпрі, у Стайках, в окремому наметі – чомусь чи злякалася, чи не захтіла… Хтіла від нього більшої навали, більшого нахабства. А він все цілував мені руки і гладив голову… Дурко.

Це міг (ні! ні! не міг!!!) зробити підполковник Мішко у Криму на міліцейських курортах. Не міг! Не міг! Примітивний джигун у міліцейській формі! Не міг!

Приходив Мішко з шампанським та дешевими цукерками. Приїхав, щоб везти мене до салону краси. Сам випив вино і наджер цукерки. Обгортки зім’яв і викинув під олеандра у вазоні.

Побачив щоденник. Хапонув, щоб прочитати. Я вихопила, але він намагався забрати. Двічі врізала замашного ляпаса. І навіть замахнулася ногою в його чоловічі ознаки, але не вдарила.

Образився. Пішов, траснувши дверима.

Я красива без євроремонту і без «штукатурки». Нащо псувати природу.

Обізвався мій Бодя з Краснодона… Один із «страждальців». У нього закохана вся дівоча паланка Академії, а він ще з першого курсу увивається біля мене. За літо завершив дисертацію. Приїхав з Краснодона до столиці. Каже, що його дисертація – бомба! Про корупційні схеми в Україні. Із президентською сім’єю включно. Восени буде захищатися.

Благає негайно зустрітися. Дуже важлива справа. Переб’єшся, Бодику. Пізніше. Мушу мамці допомогти. Після «Нєзавісімості». Другим бути, Бодюлько, теж почесно. Мабуть, вийду за тебе заміж. Не дівкою. Хочеться дуже… Готова, щоб… ти був першим… Та треба мамі помогти…