Володимир Яворівський - Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…

Він фактично підтримує загребущу імпровізацію ординців Хазара. І в злодійській моделі економіки, і в тупій герметичності зовнішньої політики, і в сталінському відношенні до українського селянина. А ще – наруга над українською мовою, хоч вони не знають жодної людської – лише опановане в дитинстві на вулиці хуліганське наріччя.

Її однокамерниця, секретар сільської ради з Обухівського району, котру тримають отут майже рік, бо чоловік не може напозичати в селі загадану прокурором суму, таки адаптувалася до цих тваринних умов, спить по ночах, смачно підхропуючи і розмовляючи уві сні зі своїми дітьми: наказує, у що одягнутися до школи, що попоїсти, наказує збирати колорадських жуків на картоплі… А вчора одмахувалася від чоловіка: «Одчепися, бугаю ненаситний, я стомилася, дай поспати!» Щаслива.

А тут очей стулити несила, нерви аж поверх тіла, такі оголені від перенапруги. Знала, добре знала, що будуть жорстоко мстити. За помаранчеве повстання, за те, що підсадила Павла на трон, за те, що фактично виграла в Хама президентські вибори, які вони вкотре масштабно сфальшували у своїй східній, застрашеній ними вотчині, лише цього разу тихше, без бійок і перестрілок. І якби тоді ще діючий президент виконав свій конституційний обов’язок – Україна була б сьогодні іншою. Принаймні не такою опущеною, як вродлива покритка, не такою байдужою до себе і зневіреною, а таки б пробудилася до активного самозбереження і самозахисту.

Я знала, що відкриють браконьєрське полювання на мене і на найяскравіших із моєї команди. Знала, що полювання буде не лише браконьєрським, а гицельським, однак не думала, що мільйони українців, котрі проголосували за мене і мою позицію, мою команду, мою програму, будуть лише байдуже спостерігати за окупаційними хапунами і карателями, що прийшли в Україну зовсім з іншої цивілізації.

Не думала. Особливо після всенародного Помаранчевого здвигу. І повстання було саме проти них, проти їхнього шарлатанського нахабства, інтелектуальної тупості, бандитської корпоративності. Ми робили Павла символом боротьби з цим кримінальним, замкнутим у кількох люмпенізованих областях, кланом, котрий замахнувся на окупацію всієї України, змінивши «калаша» [82] «Калаш» – автомат Калашникова. на дорогі костюми, строкаті краватки та кейси з кривавими грішми.

– Петро Юрійович! Хватить! Кончайте! Відпускайте. Мені додому пора. Дітям і чоловікові вечерю строїти! – проказала однокамерниця Настя, закотивши нижню сорочку аж до шиї. Яна заздрісно подивилася на неї і тільки синювато-біле тіло, що давно не бачило сонця, зупинило її усмішку… Волога задуха камери навалювалася на неї, але на сон не хилила.

Маленький павучок з-під стелі повільно і боязко спускався по щойно твореній ним павутинці. Опустився на брудну опалювальну батарею і зник за нею. А тебе хто тут ув’язнив? Головний павук? Давай завтра я візьму тебе у сумочку й випущу непомітно. Хочеш?

Ми ліпили з Павла нового лідера нації, а він виявився спершу конформістом, а тоді – просто порожнім мальованим горщиком.

Що він засвідчить завтра для покидька Лаврентьєва? Чи спроможеться на правду?

І її з’єретована свідомість знову обмацувала ті події.

…Я зателефонувала йому (він ще брав прем’єрську слухавку), і сказала, що горджуся ним за те, що сміливо став на бік Грузії в перший день російсько-грузинської війни… і що, якби запропонував, я б полетіла також… Відповів, що це був президентський рівень… Правда, до Тбілісі прилетіли і кілька прем’єрів. Та не образилася.

…Через два місяці треба їхати до Москви домовлятися про ціну на проклятий газ…

…Гонорові північні вожді з Павлом розмовляти відмовились…

…Він перед цим заявив: треба перейти на світові ціни і не залежати від примх Росії…

…Для бюджетників та комуналки вистачає двадцять два мільярди українського газу… а власники вже приватизованих хімії, металургії та крупного аграрного бізнесу хай платять за світовими цінами… за якими продають свою продукцію на світовому ринку…

…Олігархи зарядили гармати грішми і погрозами, і він відмовився від цієї доброї в своїй суті ідеї… яку треба було здійснити давно… пережити її – і забути назавжди…

…Але не в пік вселенської економічної кризи…

…Я лечу до Москви… В літаку жарко, а я мерзну… Помічник відчуває мій стан, нервово гортає якісь давно прочитані ним папери…

…Кокетую, навчилася цього ремесла в бізнесі… Ще й як допомагало у вирішенні складних питань… Сидячи на дивані, закидаю ногу на ногу… Виструнчую… прикидаюся слабкою… Не сперечаюся, коли він ганить Павла…