Володимир Яворівський - Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…

Ця пропозиція викликала ураганну дискусію, хоч головуючий Мовчун такий план і підтримав, але, як не зіпсований столицею і високими посадами демократ, дозволив інші думки.

Директор музею Тараса Шевченка запротестував проти пішої ходи: по-перше – це довго, а суд уже в розпалі, незабаром і вирок. По-друге: не всі зголосяться йти пішки. По-третє: де заночує тисяча людей? По-четверте: половина не дійде, а хто здолає шлях, то де ночуватиме в Києві? Розбредуться по знайомих і родичах – не збереш на ранок.

Молодята-вчителі радикально наполягали на своєму: йти пішки, це приверне увагу всього суспільства, по дорозі до нас долучатимуться жителі сіл, райцентру, кияни-лівобережці. Тільки піша хода! І вирушаємо завтра вдосвіта! І нічого тут розводити дискусію. Довгі теревені – ворог революції! Будь-якої! А то більше національно-демократичної!

М’ясник Ґеорґій запропонував винайняти автобус у приватника, бо в автопарку довідаються про мету поїздки і поставлять всі машини на капітальний ремонт. Павло підтримав і цю ідею, хоч грошей у його партійній касі чортма. Коли стали обговорювати цей варіант поїздки, м’ясник психонув і випалив:

– Не жміться! Я винайму автобус за кревно зарублені!

Вчителька української мови та літератури Мар’яна тихо усміхнулася, бо лише вона, філолог, вловила мимовільний жарт м’ясника: його гроші справді були кровними, він заробляв їх, як колій на містечковій бійні та на на розрубці туш на базарі, отже – зарубляв.

Тоді виникла нова проблема: автобус може вмістити до п’ятдесяти осіб. А решта учасників опору? Це ж очевидний розкол в опозиційному русі Бережані.

Мовчун змушений був перенести засідання на тиждень, щоб напрацювати нові моделі визволення Улюблениці з лабет антиукраїнської напасті. Образилися і демонстративно покинули засідання лише молоді вчителі, але Павло пробачив їм це зухвальство: приспічило молодятам, от і чкурнули в урочище Трьох джерел.

Райські птахи у клітці, підвішаній на деревовидну калину посеред Райського саду Павлуші Мовчуна, по черзі сиділи на яєчках, клювали вже почорнілі, зняті з продажу банани та підгнилі яблука «Слава переможцям». Галас зібрання їм не заважав жити і висиджувати пташенят. Можливо і на продаж.

Цієї ночі Яна не змогла змусити себе заснути бодай на кілька хвилин у тісній смердючій, пропахлій потом, сечею і цигарковим димом багатьох поколінь в’язнів, камері. Не змогла, хоч за два тижні ув’язнення привчила себе бодай трішечки, на півсвідомості, на півмозку визволятися з осоружної реальності, що обступала не лише її розум та серце, а й тіло. Ніколи не думала, що сон може замінити свободу, думала навпаки – сон вбиває свободу. Сон розуму породжує привиди.

Не згадаю, хто це сказав. Здається несамовитий Гойя, але я перефразувала: сон розуму породжує президентські укази. Горщикові хтось доніс, хоч прізвища його я не називала. Впав в істерику. Під час візиту до Польщі прилюдно плакався Квасницькому, що я заважаю йому керувати країною і зумисне гальмую реформи та вступ України до Євросоюзу.

Я намагалася пояснити йому при зустрічі, що моя фраза – це лише безадресне узагальнення. Я мала на увазі Лукашенка чи Путіна, Кравчука чи Шеварднадзе… Ні, він чомусь був упевнений, що це саме про нього. Після тривалої і беззмістовної сварки, яку треба було завершувати, бо вона не мала перспективи примирення, я згарячу випалила: «Тобі видніше, про кого». І він став ініціювати відставку мого уряду, хоч уряд був напівмій, половина міністрів становила його квоту. Але Павло ґотовий був пожертвувати навіть своїми ставлениками, тільки б насолити мені.

Цієї ночі навіть на мить не вийшла з реальності, цілковито залишаючись у ній, ніби була вмурована. Сьогодні на суді свідчитиме екс-президент Павло. Це його останній моральний рубікон. Далі – мертвячина, вічний сон совісті. Духовний суїцид.

Він уже пішов у наймити до Хазара. Репресивна косарка Хама старанно обминає не лише Горщика (ще недавно – найзапеклішого свого ворога), а і його середовище до третього ряду. Бачачи, що орда чинить з Україною, перелицьовуючи на свій (якби ж хоч на свій примітивний, а то на чуженецький, ворожий!) копил нашу історію, яку за два десятиліття відносної свободи і демократії ледве вдалося просто легалізувати, витягнути з небуття.

Хіба ж він осліп, що не помічає: весь Помаранчевий здвиг, ім’я Глущенка псевдоміністр освіти просто викинув зі шкільних підручників. А він мовчки сидить на своєму фільварку, грає в преферанс, рибалить, доглядає цесарок, котиків і бджіл, скуповує старожитності, а у вільні від цих занять години – палко любить Україну.