Володимир Яворівський - Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…

Он боротьба Архангела з Яковом.

Яна піднесла вище свічку, але та лишень вихопила великі крила Архангела, а маненький, як підтішене немовля, Яків ледь виглядав із темряви.

Чомусь постала перед очима картина Сергія Якутовича: дві голі України котять колесо своєї історії, але в різні боки, а зверху гарцюють у танці козаки… Отак і «котимося» кілька століть.

Хто знає, що тут відбулося?

Яна ще раз вклонилася Ісусові та Оранті. Вона душевно виснажилася, переживаючи глибочезний прорив до іншої, ще не зрозумілої її душі реальності. Буття розкололося на сьогоднішню жорстоку бутафорію з придуркуватим істеричним суддею Лаврентьєвим, котрий смердить за десятки метрів потом переляканого чоловічка і бубонить собі під ніс якісь уламки завчених юридичних огризків.

Чи одважиться Презек на садистський вирок? Ну нема ж цьому піонерському внукові Вишенського – Лаврентьєву (так і хочеться додати: «Павловичу») за що навіть примітивно зачепитися. Його ім’я стає прізвиськом. Йому ж іще жити й жити. З тавром?

…Така глибочезна й моторошна наша історія. Такі колосальні потрясіння пережив народ. Царгород. Перемоги над Візантією. Розчахнутий на двох березах під Коростенем Ігор. А благала ж дружина Ольга, хапала за стремена і вуздечку: не йди, мій княже! Серце біду чує! Не іди на древлян! Їхній князь Мал сказав: «Треба вовка вбити, бо винищить всю отару!» Не йди! А він зібрав данину, повертався до Києва, і жадоба завернула його назад з маленькою дружиною воїв.

Для мене з Ольги починається Україна.

Овдовіла, несамовита, жорстока навіть для свого дикого часу і ніжна, як для будь-якого часу, Ольга. Живцем палить сватів князя Мала – вбивці її мужа. Дощенту знищує древлянську столицю Іскоростень. Хитрістю.

Обводить круг пальця ще одного жениха, свого хрещеного батька – патріарха Царгородського Костянтина Багрянородного, котрий дозволив їй (єдиній!) розмовляти з ним сидячи. «Як я можу піти за вас заміж, якщо ви – мій хрещений батько?»

В угоді про мир і співпрацю з Візантією вона ще клянеться поганським Перуном, але незабаром душа її навернеться до інших, глибших духовних цінностей і стане ревною християнкою. «З рук» самого патріарха. Задовго до свого внука Володимира.

Перша володарка Руси, котра зайнялася не завойовництвом чужих земель, а наведенням ладу у своїй країні. Вперше означила кордони.

Зберегла вірність Ігореві і по його смерті.

Перша (і поки що – єдина!) Жінка на чолі Руси-України.

Але.

Замість військових походів проти недругів і сусідів Ольга перемагає їх дипломатичним розумом. Дві найпотужніші і найвпливовіші держави того часу Візантія та Німеччина мали за честь перебувати у дипломатичних стосунках з Руссю княгині Ольги.

А нині вони та інші європейці не можуть збагнути, що відбувається в цій країні – Україні, куди вона рухається, хто її не веде, а лишень тримає за руки?

Ольга подає приклад цивілізованої економіки: домоглася привілеїв для руських купців у Візантії. У складі її делегації послів до Константинополя було сорок два купці.

А сьогодні Хам Батий возить з собою лише придворну челядь та коханок.

Запровадила цивілізований збір податків-данини: краще кілька разів на рік стригти вівцю, ніж один раз здерти з неї шкуру. Сьогоднішні шкуродери стали корупційним заповідником, пов’язаним із Презеком. Час хамства. І мракобісся. Кормиги.

Ти хотіла такої сильної руки, Україно? Маєш. Ця рука сильна тільки тоді, коли на твоєму горлечку з калиновим намистом.

Сп’янілий від військових перемог її син Святослав. Не може нажертися чужого. Навіть столицю переносить на Дунай. І гине не в бою, а від примітивної засідки печенігів на Дніпровських порогах біля Хортиці за намовою грецького імператора Іоанна Цемісхія.

Осліплий і знову прозрілий її внук Володимир. Повірив у Бога.

Хрещення.

Його син Ярослав закладає підмурівок цього храму.

У вересні сорок першого перед здачею Києва прибігли мінери висаджувати Софію в повітря. Тодішній директор (дивом не розстріляний у тридцять сьомому!) Олекса Повстенко врятував тебе, Свята Софіє.