Володимир Яворівський - Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…

– Всі висоти у нашіх ног, пане Президенте! У Вашіх, то єсть, ног. Викуріваєм мандарінових і націков із останніх щєлєй. В основном охотно капітуліруют. В конюшнє [74] Судячи з усього, йдеться про парламент. готові до скачок ще сім лошадєй. [75] Мабуть, маються на увазі перебіжчики, «тушки». Повна страховка, пане Президенте. Полнєйшая. Не розсипляться.

– Ти про Скажену Вовчицю доповідай! Нада завтра зафігарити її в академію к вертухаям? [76] До тюряги з наглядачами. Хай суддя бере її під арешт! Хватіт!!! Досить! Хай каркає перед вертухаями, хай кадрять її воші!

Президент Хазар різко встав із крісла, ніби його виштовхнула катапульта. Крізь майстерно накладений гримеркою грим на обличчі виступили вологі, кольору гнилої вишні просинці, що враз спотворили добре доглянуте обличчя, щомиті готове до фотосесій.

Леонід боявся розгніваного Артура Михайловича, котрий міг запросто забамбурити в печінку чи по карку. Правда, після цього потерпілий ставав йому ближчим, навіть трішки рідним. Хазар почувався ніби зобов’язаним своїй жертві. Тому чимало люду після мордобою діставало вигідну посаду.

Льоня своє дістав сповна майже рік тому, перебуваючи на посаді звичайнісінького помічника, в обов’язки якого входило перечитувати пресу, підкреслювати фломастером важливі матеріали і подавати їх Першому помічникові.

Дістав він незаслужено, ні за що. Коли Перший помічник поїхав на похорон матері в Дебальцеве, Леонід вирішив передати Президентові через приймальню свіжу пресу. Секретар-охоронець недбало кивнув йому: занеси сам, я зайнятий.

Це було так несподівано, що Льоня аж задихнувся, але ввійшов до кабінету і показав карикатуру (насправді – шарж) на Янаконду в опозиційному журналі. Не добачив, що на зворотній сторінці був великий кольоровий колаж: голий Хазар у довгих «сімейних» трусах, а позаду президент Росії наступив ногою на його зіжмаканий одяг і єхидно підсміхається… І підпис « ПРОГРАВСЯ».

Президент блискавично налився злістю, скипів, пожбурив журнал через весь кабінет, врізав кулацярою Леоніда під живіт:

– А ти, падла, куди дивишся? Чого таке печатают?! Для чого тебе тут тримаю?

Леонід скульбачився від болю в животі, але дістав ще один, м’якший удар в потилицю, заточився і впав на килим.

Отямився вже на дивані. Над ним стояв охоронець Президента з мокрим рушником через плече та пляшечкою нашатирного спирту.

Льоня два тижні провалявся в лікарні, пояснюючи лікарям, що на нього ввечері біля дому напала бандота. Він повернувся на службу в ранзі вже другого помічника з окремим кабінетом і секретаркою Асею та урядовим телефоном – «соткою».

Льоня навіть шукав нагоди, щоб потрапити Президентові під гарячу руку ще раз, але обійшлося. Поталанило. Він втерся в групу прокурорів, що відряджалися в європейські країни для того, щоб розвіяти міф про невинуватість Янаконди (ця вигадка, що нібито Президент Хазар мстить, бо хоче позбутися єдиного суперника, охопила більшість найвпливовіших лідерів держав!).

Тільки один із заступників Генпрокурора через пень-колоду володів англійською, а перекладачі мали повноваження… лише переказувати сказане іншими, Льоня, що перфектно знав англійську та трохи німецьку, – опинився чи не в центрі уваги журналістів.

Під час прес-конференцій на нього нападало таке натхнення, таке непереможне бажання захистити Артура Михайловича, догодити йому, що він починав домислювати, фантазувати, вигадувати якісь обвинувачувальні деталі, епізоди. У той момент він сам у це ревно вірив і жалів Яну, яку шанує і співчуває, але факти, факти, шановні колеги! Країні завдано величезних збитків, зраджено національні інтереси. Ще немає вироку суду, можливо, її виправдають. То компетенція суду, який педантично досліджує справу.

Після нудного прокурорського офіціозу журналісти охоче погоджувались на розмову із помічником президента від опозиції Леонідом Голотою. Він не звинувачував Яну, як це робили прокурори, а жалів. Як красиву жінку. Як матір. Як лідера опозиції, яку вона скомпрометувала своїм антидержавним вчинком… Наш Президент і сам у молодості помилявся, був за це покараний, але вчасно зробив висновки і став главою держави.

А ще довірлива інтонація. А ще розчулене шморгання носом, сентиментальність, колоритна вишиванка, добротна англійська… Він забезпечив, хай і не переможний, а все ж інформаційний прорив делегації.

Генеральний змушений був доповісти про це Президентові. А тут саме Перший заступник пересів у міністерське крісло. Ось так я наблизився до Тіла.