Галина Тарасюк - Новели

— На хрєна ти єво пріволокла, етого бомжа?! І так жрать ні хрєна, а ана всякую тварь бєздомную волокйот!

Спиридон Спиридонович не зрадив благородним своїм кров'ям , витерпів образи мовчки, але… демонстративно пересунувшись із незручного шкіряного крісла у перини до Елеонори Мойсеївни — на територію, недосяжну для дурнуватого Жеки. Жека від нахабства бомжа аж протверезів, на що Спиридон Спиридонович, розкинувши на перинах відмите і віджиле тіло, лиш переможно помуркував та вусами ворушив.

З того дня і почалась між Спиридоном Спиридоновичем і Жекою запекла і затяжна війна. Жека, вигнаний останньою терплячою пасією, тверезий, від чого ще дурніший, влаштовував на Спиридона Спиридоновича справжнє полювання. З диким криком: «Кастрірую, урод хрєнов!» гонив його по квартирі, кидався чобітьми, морив голодом, з'їдаючи все, що можна було з'їсти на скромній кухні Елеонори Мойсеївни. Елеонора Мойсеївна страждала, жаліла нещасного Спиридона Спиридоновича і потайки підгодовувала його прихованим бозна в яких потаємних закамарках холодним і слизьким лівером.

Такого приниження від чалдонського нащадка Спиридон Спиридонович довго витримати не міг — збунтувалась благородна порода, і він почав мстити. Чисто так, як міг мстити принижений, загнаний у глухий кут чоловік, і тими засобами, які були йому доступні в тяжких умовах хатньої партизанської війни. Отож Спиридон Спиридонович, доведений до відчаю, почав паскудити на все, що пахло психованим Жекою: на смердючі черевики, давно не прану куртку, а особливо полюбляв Спиридон Спиридонович кропити нижню білизну ворога.

Жека ці пахучі терористичні акти Спиридона Спиридоновича помітив не зразу. А як помітив, озвірів, вчинив справжню бойню, а далі і задумався, зрозумівши, що сили нерівні. А зрозумівши це, зрозумів, що і Спиридон Спиридонович — жива істота і, як мужику, нелегко йому отак жити — без їжі і баби. По собі знав. І пом'як Жека до непроханого квартиранта. А пом'якнувши, заходився серед своїх молодиць шукати Спиридону подругу, «а то єщьо рехньотся мужік», — казав у телефонну слухавку співчутливо.

Життя в Жеки знову завирувало. Милосердні молодиці знову впускали до себе Жеку, годували його і відправляли додому із подружкою для Спиридона. Але Спиридон Спиридонович нареченими гидував. В кращому випадку шипів і фиркав на них, а найчастіше забивався під перини Елеонори Мойсеївни і робив вигляд, що його нема вдома. Імпотентна поведінка Спиридона Спиридоновича доводила Жеку до тихого сказу:

— Ну, прідурок… Што, совсєм чокнутий? Кто же от такого отказиваєтся?!. Сама же прішла!..

Зворушена Елеонора Мойсеївна то плакала, то сміялась, а коли зачинялись за черговою «нєвестой» і лютим Жекою двері, годувала Спиридона Спиридоновича його улюбленими соєвими сосисками.

Після невдалих благодійно-сексуальних акцій задля психічного здоров'я Спиридона Спиридоновича Жека знову озвірів і війна переросла у вищу стадію — терористичну. Серед цих підступних побоїщ не помітили вони, як несподівано і тихо відійшла у вічність Елеонора Мойсеївна. Правда, Спиридон Спиридонович першим відчув це своїм звіриним чуттям. Він мужньо виліз зі свого окопу, обнюхав нібито сплячу Елеонору Мойсеївну і неждано заридав, страшно і гірко. Несамовитий крик Спиридона налякав Жеку. Той кинувся до матері, але вона була вже холодна. Спиридон кричав, Жека метався по квартирі, ошалілий від однієї думки — за що поховає матір?

Допомогли мамині родичі по першому шлюбі і давні її приятелі по консерваторії — піаністи Баренбойми: вони і сестрі сповістили в Ізраїль, і похорони зорганізували. Хоч і була Елеонора Мойсеївна православною, поховала її єврейська община за давнім іудейським звичаєм, замотавши у довжелезний білий саван. Молодий раввин сказав:

— Бог сам розбереться із сестрою нашою.

Дочка з Ізраїлю приїхати на похорон не встигла, тож ніхто, крім Спиридона Спиридоновича, і не плакав за покійною. Але для людей було досить того страшного Спиридонового ридання. Вони ніби тікали від нього, поспішаючи винести Елеонору Мойсеївну з хати до заходу сонця. Спиридон Спиридонович провів свою хазяйку аж до автобуса, а потому довго дивився у той бік, куди він поїхав, ридаючи та глухо постогнуючи, як від болю. Більше Жека Спиридона Спиридоновича не бачив.

Аж через рік зустрілись вони у промерзлому напівтемному підвалі свого старого будинку на Подолі.

На той час Жеку, який зовсім пустився без матері берега, круті хлопці споїли і примусили підписати угоду про купівлю-продаж квартири. А коли він, добре вибитий перед тим, підписав, викинули в під'їзд. Отож бездомному Жеці нічого не зоставалось, як тимчасово поселитись у знайомому з дитинства підвалі. Там його, біля гарячих труб парового опалення, і надибав Спиридон.