Галина Тарасюк: Новели

Помітивши Ксеню, що бігла із сапою їм напереріз, баба Мотя різко змінила траєкторію руху і помчала до своєї спасительки. За нею повернула і парочка. І тоді… Пропустивши бабу, Ксеня з диким криком: — Уб'-у-у! — занесла сапу над головою Вітька! Гостре лезо зблиснуло на сонці і — знесло чорну голову… падалішньому соняху. Геройське сімейство охнуло і стало як вкопане. А бідна Ксеня, двадцятим чуттям второпавши, від чого її Бог милував, впустила сапу і сіла де стояла.

…Вона сиділа з головою у високім жорсткім сухостої і гоїла зболену душу пречудовими краєвидами міста й околиць, що відкривались їй з високого пагорба, та наслухаючи, як повільно згасає в ній безумний азарт війни, на яку вона нехотячи потрапила, але мало не залишилася там до кінця своїх днів.

За спиною в неї шурхотіли даленіючі кроки і винуватий голос баби Моті:

— Пані журналіст, простіть мені. Прости мені, дитино, що я таку шкоду зробила… що виміняла твій садок на півлітру… Це — я! Бо вони б мене вбили… Вони з похмілля страх які люті… А Вітька не винен… він такий родимий… Тато його контужений був… І я нездорова з фронту прийшла… а ще той Афгані додав… То де ж йому нормальному взятись, коли кругом війна?… Простіть, пані…

— Прощаю, — сказала Ксеня. Гоїла рани близькими і далекими краєвидами і прощала всім синам і вдовам героїв і не героїв, прощала всім героям і всім мародерам всіх воєн, бо що вони винні, коли всі війни починаються з маленької сварки кількох підлих людців, котрі не вміють прощати, а тому сама всім прощала і прощалася зі своїм дачним прожектом, з наївною мрією про власний квітучий сад. Але — поки що, як і належить невиправній ідеалістці. Тимчасово. Доки в наших похромлених хромосомах не скінчиться, нарешті, Друга світова, і ніколи вже не почнеться третя…

Світова гармонія (лат.).

Штани.

Вовняна крайка, якою обгортались гуцулки, на взірець запаски.

Певно, що (нім.).

Досить (рум.).

Карета (фр.).

Черевики (місц.).