Iван Карпенко-Карий - Хазяїн

Золотницький. Добре. Я уговорю його. (Пiшов в однi дверi, а Соня в другi.)

Феноген (сам). Вони умовлять, вони не пустять! Дiти! Щоб Терентiй Гаврилович не побачив новий товар? Ха! Та вiн рачки сюди прилiзе, та скорiще вiн умре. Де ж таки? Жде тих овець, як свята, зна, що вони тут, i вiн їх послухає, буде лежать! Нiколи в свiтi!

Входе Соня i Лiкар.

Феноген, Лiкар i Соня.

Лiкар. Я, єй-богу, не знаю, що робить з таким чоловiком, як ваш тато! Не пускать його, коли вiн так уперто хоче вийти, це для його натури однаково, що навмисне дратувать, тривожить, i вiн цим самим ще гiрше себе розiб'є, нiж тим, що вийде.

Феноген. Святая правда! їх удержать не можна… Я тридцять п'ять лiт з ними не розрiзнявся i знаю їх бiльш, нiж себе.

Лiкар. От бачите!

Соня. А господи! Невже ж вiвцi йому милiщi, нiж життя?

Лiкар. Хазяйство або смерть - такий девiз!

Соня. Там Петро Петрович, тато його послуха, ходiм, попробуємо умовить! Лiкар. Попробуємо!

Вийшли.

Феноген (сам). Розумнi слова: або хазяйство, або смерть! Велика правда! Земля, скот, вiвцi, хлiб, комерцiя, баришi - оце життя! А для чого ж тодi, справдi, i жить на свiтi, коли не мать цього нiчого? Та краще гробаком нечув-ственним родиться, анiж такою людиною, що про хазяйство не дбає! Нехай бог боронить, коли б у мене пропали тi грошi, що я маю, - зараз би повiсився.

Входе Куртц.

Феноген i Куртц.

Куртц. Етi, день добрий!

Феноген. Здоровенькi були!

Куртц. Етi, овса - готова. Зiчас будiть шпацiровал перед окна.

Феноген. А почому купили?

Куртц. Етi - нiпочом, руб десять, руб двадцать.

Феноген (набiк). Виходить, Карло цапнув бiльше за мене, а я його лiчив дурнем!

Входить Золотницький i Лiкар.

Феноген, Куртц, Золотницький i лiкар, а потiм Соня, Марiя Iвановна ведуть Пузиря.

Золотницький. А?! Смерть за плечима, а вiн плаче, що його не пускають подивитись на овець.

Лiкар. Воюющий мечем од меча гибнеть. Хазяйство - його меч, вiд нього й смерть. Так мусить буть, i не варт сперечатись!

Соня, Марiя Iвановна ведуть Пузиря.

Пузир. Бог з вами, що ви собi вигадали: лежи, коли вiвцi пригнали? Я не смертельний.

Золотницький (до лiкаря). Ходiм до Калиновича, вiн там скучає.

Хочуть iти.

Пузир. Петро Петрович! Хiба вас не кортить подивиться на овець?

Золотницький. Я зараз прийду.

Виходять з лiкарем.

Пузир. Здоровi були, Карло Карлович!

Куртц. Етi - я здоров, ошiнь здоров. Спасибi! А ви, етi - нєт… етi - пльохо.

Пузир. Пройде! Iдiть до гостей! Соню, попроси Петра Петровича!..

Соня i Марiя Iвановна вийшли.

Багато купили?

Куртц. Етi - восiмсот.

Пузир. Вiсiмсот? Тiлько? Чого ж так мало?

Куртц. Я, етi, не можiт покупал. Ярмарка, етi - да, село, етi - нєт. Дома, етi, мушiк продал, руб десят овса, а етi, берьот овса! Мушiк берьот руб десят, плачiт, жена - плачiт, детi - плачiт.

Пузир. Як, по рублю десять? Феноген купив - руб, а Чобот он купив - сiмдесят п'ять копiйок.

Феноген. При менi багато купця наїхало i цiна пiднялась, тепер, певно, понижчала, бо вже накупились. Пiду подивлюсь овечок. (Вийшов.)

Куртц. Правда. Купса, етi- нєт! А толко я не мошiт торговался: сказаль мушiк руб десят, я, етi, платiл; сказал мушiк, етi, руб двадцать, я, етi, платiл! Зашем торговалса, когда руб двадцать - етi завсєм нiпочом. Етi… етi…

Пузир. Ну, а якби сказав п'ять рублiв?

Куртц. Да! Да! Етi… Етi… да! П'ять не сказаль, етi- нєт, сказаль руб десять, руб двадцать - болше не сказаль. Етi нiпочом. Мушiк, етi плачiл. Я не торговал, етi - нєт, етi - нiкогда!

Пузир. Е, вже як такий купець, то краще не купуй овець!

Куртц. Етi - да! Я не купiл.

Входе Феноген.

Пузир. Пiслязавтрього сам поїду з Феногеном.

Куртц. Сам, етi - да!

Пузир. Нехай проганяють овець. Менi важко сидiть.

Куртц. Етi - да! Волной зовсєм, нє надо сматрил. (Пiшов.)

Феноген i Пузир.

Феноген. Там приїхав урядник, хоче вас бачити.

Пузир. Пiдожде. Оберни крiсло до вiкна. Так. О, овечки! Хорошi… Єсть с кордюками… Худi, бiдолаги. Нiчого, одгодуємо. Восени чистої прибилi два карбованця на штуцi… Так, Феноген?

Феноген. Шерсть, сало, солонина i шкури - я так думаю, що бiльше двох!

Пузир. Бирi мої, бирi! Цкелей! У, ви славнi биречки мої. Iш, як iдуть, мов вiйсько перед генералом. Недурно Петро Петрович звав мене овечим генералом. Поклич Петра Петровича.

Феноген вийшов.

Ху-у-у! (Витира пiт.) Слава богу, хоч у спинi не болить так, як болiло, - певно, нарив прорвало всередину, i легше стало. Бирi, бирi, бирi… Мало купив дурний цей Карло.